Лише побачивши його здивовано вигнуті брови, Рута осягнула зміст почутого: Русецький відповів «ні». Що означає: лікарі не могли встановити, що вона вагітна. Дівчина недовірливо вирячилася.
– Тобто ні? Після стількох аналізів крові та ще… я не знаю, що ви ще там у мене брали, – ти не можеш із певністю сказати, чи була я вагітною, коли мене привезли?
– Якщо йдеться про перші тижні, то ні, ніяк не можу, – заперечно мотнув головою Русецький. – Є такий гормон – хоріонічний гонадотропін людини, скорочено ХГЛ, його виробляє плацента, і його можна виявити в тілі жінки лише під час вагітності. Якщо аналіз на ХГЛ не проводили, будь ти хоч тричі вагітною, ніхто з медперсоналу про це не дізнається. – Він відпив лате, примружився, начебто щось зважуючи, і додав: – Навіть якби ти була вагітною, за той тиждень у тебе стільки всього влили через крапельницю, що ембріон майже напевно загинув би.
Рута нашорошилася.
– Що ти маєш на увазі? – у її голові немовби розкручувався торнадо. – Що в реанімації мені, типу, ненароком зробили аборт?
Тимофій насупився.
– Ти зараз якось дивно сформулювала запитання. Ніби ти реально…
Дівчина, гарячкуючи, натиснула:
– Так чи ні?
– Я не стверджуватиму напевно, ніхто ніколи не проводив таких досліджень, але з великою ймовірністю так: на ранніх термінах це могло б убити ембріон.
Рута відвернула голову й ошелешено втупилась у вікно.
Вони мовчали майже хвилину, аж поки Тимофій не запитав:
– То ти вагітна?
Дівчина поглянула на нього й неуважно всміхнулася:
– Ні. Я абсолютно точно не вагітна.
56
Рута обмірковувала почуте. Отже, хоча б одній із божевільних історій знайшлося просте та правдоподібне пояснення. Майже напевно вона справді була вагітною, але медикаменти, які їй вводили під час перебування під наркозом, убили ембріон. А сон, у якому вона забралася з вечірки… ну, це лише сон. Нічого більше. Як і всі решта.
Що ще? Слід на руці? Рута несамохіть потягнулася рукою до лівого плеча, якийсь час супилась, а потім відновила у пам’яті події четверга, 23 травня. Ніч із середи вона провела на Пагорбі Слави, уранці згадала про екзамен з української та прибігла додому, батько заліпив їй ляпаса, а коли вона впала, намагався ривком поставити її на ноги. Рута водила пальцями під рукавом футболки, пригадуючи, як саме схопив її Григір. Здається, він смикнув якраз за ліве плече, хоча Рута не була цього певна. Менше з тим. Мабуть, батько таки перестарався, занадто стиснув її руку, і синець утворився ще тоді, вранці в четвер, просто вона не зауважила його. Помітила лише після жахіття, в якому за нею гналася вся родина, й нафантазувала, нібито синець проступив на її очах. Так же може бути, хіба ні? Принаймні це точно значно більше схоже на правду.
Залишалися чорні стіни в кімнаті. Але і їх неважко пояснити. Може, після спроби самогубства їй усе-таки не вдалося уникнути пошкодження мозку. Якогось зовсім незначного. Воно не позначилось на когнітивних функціях, але вплинуло на пам’ять. Може, її кімната справді була чорною, просто вона про це забула. Рута пригадувала, як, засинаючи вдома після лікарні, дивилася на шпалери, але мусила визнати, що, повернувшись із реанімації, все ще почувалася доволі причмеленою. Що, як їй приверзлося? Що, як насправді їй наснилося, начебто вона засинає, маючи перед очима неіснуючі шпалери з огидним візерунком?
Дівчина ледь наморщила носа. Над цим останнім ще треба буде попрацювати, придумати щось реалістичніше, але загалом вона розслабилася, з пліч немовби скинули важезний тягар. Спогади про нещодавній сон зблякли й віддалилися, здавалися якимись наївними, несуттєвими, і Рута раптом зрозуміла, що хай там що сталося впродовж минулих тижнів, вона зможе із цим жити, не хапаючись за серце щоразу, коли бачитиме щось, що не узгоджуватиметься з її уявленням про реальність. Вона не збожеволіла, і це найважливіше.
ebooksa