Цього разу бумкало ближче. Точно по їхньому курсу.
Мине час, та ніхто з них чотирьох так і не усвідомить, що після 8 серпня, коли вони знайшли південний тракт, коли вечір був таким прекрасним, з прийнятною їжею і практично без москітів, вони більше не сміялись.
І майже не бачили сонця.
Усе почалося з туману.
О 7:37 Левко розплющив очі і ще цілу хвилину думав, що спить. Він нічого не бачив. Нічого.
Точніше, не так. Не нічого. Довкола розстелилась молочно-сіра ізотропна порожнеча.
І ще — було важко дихати, наче в горло запхали мокру ганчірку.
Місце, яке вчора обрали для нічлігу, дивом оминали основні ударні дивізії москітів, через що хлопець ліг біля вогнища, для перестраховки вимастивши частини тіла, не прикриті спальником, протимоскітною рідиною. Не вилазячи зі спальника, українець викрутив голову й зиркнув у напрямі, де стояли намети (
Левко перевернувся на спину, підняв руку і… не побачив руки.
«Сплю», — вирішив хлопець. Інакше ніяк.
А тоді він опустив руку і суттєво здивувався, побачивши долоню за п’ять сантиметрів від носа. Не очікуючи, що рука так раптово матеріалізується з білості, Левко «не справився з керуванням» і заїхав вказівним пальцем просто в праве око.
Від несподіванки він тихо зойкнув:
— Ой.
Око засльозилось.
«По ходу, не сплю…» — Гілочки, що продавлювали каремат і встромлялись у спину, підтверджували, що останнє припущення було ближчим до істини.
Левко підніс долоню до носа і почав повільно віддаляти її, спостерігаючи, як пальці розчиняються у білому просторі. На відстані тридцяти сантиметрів від очей він бачив лише край передпліччя.
«Туман», — нарешті дійшло до українця.
Хоча слово «туман» не зовсім точно описувало погодні умови того ранку. То був не туман, то було тотальне вибілення.
Збоку, де стояли (
ebooksa