Твердиня

— Чувак, ти куди знову забрів? — повернув голову українець.

— Твою маму… — вилаявся Сьома і поповз назад.

— Що будемо робити? — поцікавився Ґрем, попередньо ледь не поваливши Сатомі.

— Можна зіграти в квача, — саркастично промовив Левко. — Буде весело.

LXIII

Вимушена бездіяльність гнітила. Друзі розсілися коло багаття, чекаючи, поки сонце підніметься достатньо високо, щоб пропарити сельву й розчинити туман. Спливла година, а видимість не покращувалась. Нагнані з ночі хмари до ранку тільки згустилися, захищаючи насичену вологою атмосферу біля землі від пекучих променів. Джунглі залило імлою, немов цементом, молочний серпанок скував усе навкруг, змазавши рослинність в однорідну масу і притлумивши звуки. Здавалося, навіть час зупинився.

Вогонь догорав. Ніхто не збирався підкидати галузок. Користі з полум’я не було ніякої — світло розчинялось у краплинках вологи, що зависли у повітрі, а сивий дим лише погіршував видимість.

— Why[101]?.. — чийсь шепіт донісся до українця зліва.

— Що чому? — перепитав Левко.

Пауза.

— Що ти сказав? — Голос Семена доходив з протилежного боку напівзгаслого вогню (їх розділяло не більше двох метрів, та хлопці не бачили один одного), просто навпроти.

— Хтось із вас спитав «чому?», от я й уточнюю: що чому?

— Я мовчав, — мовив росіянин.

— Я теж нічого не говорив. — Голос Ґрема напливав справа.

— Сатомі?

— Я тут. — Японка сиділа між Сьомою і Ґремом. — Я нічого не казала.

Левко і так знав, що то не вона, голос був чоловічий, просто хотів розібратися з тим, хто де сидить. Він усвідомив, що хлопці й дівчина розташувались навпроти, тоді як питання надійшло… зліва.

Заморожені майже до нуля Кельвінів мурашки висипали на спину й передпліччя.

— Ви мене розводите? — натужно процідив Левко.

— Що трапилось, Лео? Що ти почув? — Семен нахилився, і його лице на якийсь час вималювалось над пригаслим вогнищем.

Українець мовчав, дослухаючись.