Твердиня

Шарудіння і поскрипування, відновившися, стали віддалятися від табору. Почувши їх, Левко гукнув:

— Сатомі, не відходь дале…

І в цей момент японка пронизливо заверещала:

— А-а-а-а-а-а!!! Допоможіть! Тут хтось є! А-а-а!!!

Українець не усвідомив, як скочив на ноги. Попереду тріщало галуззя — Ґрем і Сьома рвонули навпростець до Сатомі, чиї крики стихли, поступившись гучним схлипуванням. Сам він вирішив не перти напролом і подався праворуч, обходячи місце, де стояла дівчина. Якщо він не бачить, значить, і його не бачать теж.

Американець із росіянином добігли до Сатомі.

— Що з тобою?

— Хто тут?

— Я бачила… бачила… когось, — затинаючись, говорила японка, — ось там… просто попереду.

— Кого?

Левко чув, як тремтить голос Семена, але зберігав спокій. Українець був радше напружений, ніж нажаханий. Їх хочуть налякати. Якби їх хотіли повбивати, то давно перерізали б горлянки. Стараючись ступати обережно, хлопець заглиблювався в ліс.

— Не знаю, Сьома… там хтось стояв… у тумані…

— Хто тут?! — оглушливо скрикнув Ґрем. — Що вам треба?

«Правильно, покричи, янкі, — скрушно похитав головою українець, — покажи їм, де твоя макітра».

У відповідь — ні звуку.

— Тобі приверзлося, — трохи сердито проказав росіянин.

У тумані попереду нікого не було.

— Але я бачила…

— Там нема нікого. Пішли до табору, — обрубав Семен.

Левко почув, як тихо зашаруділо гілля за кілька метрів від нього.