Твердиня

Опустивши голову, Семен понуро дибуляв за Левком.

CIII 18 серпня 2012 року, 07:06 (UTC – 5) Паїтіті

— Ні, — категорично заявив Ґрем Келлі.

— Що-о?! — за лічені секунди Лео став червоний як помідор.

— Ні, — стояв на своєму мулат. — Я не згоден, бадді.

— Чому?! — «Сука».

— Бо нас перестріляють на хер. Якщо не під час лазіння по стінах Твердині, то під час самої втечі — точно.

— Краще так, ніж сидіти, склавши руки! — Левко заледве контролював себе. Відмова Ґрема за мікроскопічну долю секунди довела його до шаленства. Він як ніколи гостро відчув, наскільки сильно ненавидить американця. — Ти запропонуєш щось краще? — вслід ледь не зірвалось образливе «ніґере», хоча слово легко читалось по губам українця.

— Ян найближчим часом зрозуміє, що ми пропали, і заб’є на сполох, — огризнувся мулат.

— Тс-с! — зашипів Сьома. — Ніяких розмов уголос про чеха.

Левко відмахнувся від росіянина:

— І що? Хер нас хтось знайде. — Він спопеляв Ґрема поглядом. — Навіть коли так, ти думаєш, Х’юз-Коулман віддасть нас рятувальникам? Дуже сумніваюсь. Він боротиметься за Твердиню. А нас тоді точно перестріляють, тільки вже як рабів: на колінах, із зав’язаними за спиною руками і чорними мішками на головах.

Американець замахав пальцем перед носом Левка.

— Ні-ні-ні! Ти не хочеш розуміти, наскільки все нереально. Яким чином ти спустишся по стіні Паїтіті? А що робити з нічними вартовими? — Випльовуючи кожне запитання, Ґрем загинав по пальцю. — Далі — навіть якщо тобі вдасться нарвати тієї бургомістрії, чи як там її, і ти накришиш її пелюстки у каструлі з їжею, хто дасть гарантію, що всі без винятку жителі — інженери, пілоти, науковці, охоронці, робітники — скуштують обід? А якщо хтось матиме того дня розлад шлунка? А якщо подадуть рис, а хтось хотітиме гречки? І чому ви думаєте, що галюциногени подіють на всіх однаково? Раптом хтось виблює обід до того, як отрута почне діяти?

Контраргументи могли б пригасити віру Левка, якби вона не підігрівалася зсередини палючою ненавистю до мулата.

— Ти не хочеш тікати? — несподівано спитав Семен.

Мулат здригнувся, і росіянин втямив, що влучив у яблучко. Ґремові зауваження мали сенс, проте Сьома відчував, що американець не надає їм значення. Його голос тремтів, а очі злодійкувато метушилися — за озвученими перепонами, що пояснювали, чому запропонований план не може бути втілений у життя, ховалося щось глибше. Росіянин не мав сумніву: мулата налякала сама пропозиція втечі. Ґрем, як і Семен, не хотів тікати, от тільки причина цього була незрозуміла Семену. І вона турбувала росіянина більше, ніж навіть власне небажання залишати Паїтіті.

Не зрозумівши запитання, Левко переводив погляд з Сьоми на Ґрема і назад.

— Не в тому річ, бадді… — опустивши голову, промимрив американець.

— Все, що від тебе вимагається: підняти вертоліт і посадити його за триста кілометрів на захід, десь біля Куско, — сказав Сьома. — Будь-де, де є цивілізовані люди й поліція.

Левко вхопився за запропоновану Семеном думку: