Твердиня

Дерево було не настільки великим, щоб цілком заховати дорослу людину.

Незграбно відштовхуючися, Сьома відкотився від краю тераси.

— І що тепер?

Левко відщепнув обойму, переконавшись, що вона набита патронами, вставив назад в автомат і пересмикнув затвор.

— Повертайся до Сатомі і не відходь від неї ні на крок. — Українець заклав приклад під пахву і зняв запобіжник, готовий будь-якої миті схопити АКМ і вистрелити. — Зрозумів мене?

— Добре, — кліпнув росіянин, але в голосі не вистачало твердості. — А раптом він уже там? — Хлопець махнув рукою в бік центральних пірамід, повз які доведеться пройти, прямуючи до японки. — Він же озброєний.

— Не думаю, Сьома. — Левко промацував очима об’єкти, які міг бачити з пальмового гаю: циліндричні ангари, загорожу з ламами, верхню частину великої піраміди. — Хлопчина не дурний. Він знає, що вертоліт повернеться. Боюсь, перуанець заліг де-небудь, збираючись перечекати. Він діждеться прильоту Джейсона, після чого… — Хлопець піджав губи і шумно втягнув крізь стиснуті зуби повітря.

Левко уявив себе на місці вартового. Очунявши після падіння, він якийсь час горлав і безладно стріляв із пристінку, але так чи інакше невдовзі зрозумів, що нагорі щось сталося і рятувати його не будуть. Якщо його логічне мислення хоч на порядок більш розвинуте, ніж у інфузорії-туфельки, хлопчина на терасу не полізе. Швидше за все, посидівши на виступі, він став шукати способи спуститися вниз зі стіни, прошмигнути в джунглі і там зачаїтись. Левко повернув обличчя до Сьоми, і проникливий росіянин, наче лазерний сканер, зчитав по очах припущення українця. Якщо Левко має рацію, якщо перуанець уже спустився з Твердині — їм кінець.

— Бігом до Сатомі, — наказав українець. — Не відходьте від пальми і не спускайтеся вниз.

Семен пошкутильгав і скоро зник за ангаром. Левко, приставивши приклад до плеча, почав обходити терасу з півночі. Він сподівався, що перуанець запізно здогадався, що треба злазити з пристінка, і ще не встиг пірнути в непроглядні тропічні зарості.

Дуже швидко хлопець переконався, що з північного боку на четвертому рівні протиснутись уздовж стіни неможливо. Надто вузькі уступи. Зістрибнути нижче охоронець також не міг. (Точніше, міг, але тоді безсумнівно доламав би всі кістки, які не потрощив під час першого падіння.) Левко підтюпцем перебіг до західного краю і зазирнув униз. Зліва від виступу, на який звалився злощасний перуанець, знаходилось одне вузьке місце, та загалом пролізти можна. Навіть пораненій людині.

Хлопець відчув, як у животі знов ожила й затріпотіла перелякана пташка. Подумав, що години, які передують повернення «Мі-17», напевно, останні у його житті. То ще добре, що він не знав, у якому стані «поверталися» з сельви експедиції на кшталт загону Холбрука, а тому не підозрював, на що здатен Джейсон Х’юз-Коулман, інакше вигорів би, наче шматок газети, у вогнищі власної паніки. Та навіть без цього страх і відчай, мов газові бульбашки, що піднімаються крізь товщу води, протинали тіло, розслабляючи м’язи. Хлопець опустив АКМ, але, постоявши трохи, останнім зусиллям зібрав волю в кулак. А може, він встигне? Може, вартовий не відійшов далеко?

Левко побіг уздовж західного краю горішньої тераси, обминув загорожу з ламами, які мирно пощипували траву, і досягнув південно-західного кута Паїтіті. Відрахував униз три рівні і ретельно продивився всю платформу. В різних місцях камені відступали від муру на різну довжину, та загалом по терасі четвертого рівня можна на інвалідному візку кататися. Було й дещо, що обнадіювало: четвертий рівень всюди, куди не глянь, прямовисно обривався до третього, не існувало жодної ділянки, де можна спуститись, не зламавши собі карк. Придивившись, Левко помітив місце, де схил п’ятого рівня виглядав достатньо пологим: крутизна не набагато більша ніж там, де він і Ґрем зісковзували вночі на шостий рівень. У тому місці можна було б піднятись з четвертого на п’ятий… Хлопець став вивчати терасу п’ятого рівня і миттєво зауважив безмірно вузьку ділянку якраз під тією точкою, де стояв. Наближаючись до південно-західного кута Паїтіті, платформа п’ятого рівня звужувалась до кількох сантиметрів, стіни четвертого і п’ятого рівня практично зливались одна з одною. З іншого боку, на сході, платформа (як і всі, що під нею чи над нею) впиралась у бокову грань великої піраміди. Отже, навіть якби перуанець піднявся на рівень вище, він не зміг би нікуди подітись. То де він зараз?.. Левко безпорадно закрутив головою, озирнувся, прослідкувавши весь ймовірний шлях вартового і тільки тоді помітив деталь, яка давно мали би впасти в очі. За деревом, що врятувало життя перуанцю під час падіння, спуск до третього рівня також був пологим. Виступ третього рівня був вузький і різко обривався, цебто, той, хто ризикнув би спускатися, міг запросто проскочити його й шугонути в провалля, а проте, якщо охоронцю пощастило зачепитись… Лео пробігся очима по третьому рівню до кута і далі, вздовж південної стіни Твердині; жахнувся. Бульбашки страху вдруге поплили крізь живіт, груди й шию до голови. По-перше, на третьому рівні він вирізнив з десяток придатних для спуску аж до самої землі місць, а по-друге, на третьому рівні закінчувалась піраміда — тераса огинала її основу з півдня. Останнє чомусь розтривожило найбільше.

«Якщо перуанець досі на Паїтіті, то він там, за пірамідою», — підказувала інтуїція. З того боку стіни всіх рівнів (до шостого включно) були більш-менш похилими, а після полудня загусала найщільніша тінь.

Українець поставив АКМ на запобіжник і кинувся до піраміди. Він не став оббігати меншу і з розгону подерся на велику. Захекавшись, видерся на найвищу площадку, обійшов з півдня руїни церемоніальної споруди (після удару блискавки впали кілька колон, обвалились рештки даху, що до цього тримались на чесному слові) і спинився у південно-східному куті. Вид відкривався чудовий. Було зовсім мало місць на колосальній південній стороні Паїтіті, які ховалися від погляду.

Перш ніж шукати сліди перуанця, Левко зиркнув ліворуч і під наполовину затуленою навісом пальмою побачив три силуети. «Янкі приєднався до них», — індиферентно відмітив він. Ґрем, Семен і Сатомі також помітили його і вичікувально дивились на вершину великої піраміди. Хлопець завагався, чи не помахати їм, але прожогом позбувся несвоєчасної думки: в нинішній ситуації подібний жест виглядатиме безглуздо.

Левко перевів погляд на стіну. Від сельви його відділяла добра сотня метрів. Він наче стояв на вершині хмарочоса і попри збуджений стан нервової системи зауважив, що вперше видерся так далеко, аж до храму на найвищій площадці піраміди.

Те, що він помітив наступної миті, примусило хлопця викинути з голови все зайве, рвучко присісти і, виставивши АКМ перед собою, переставити перемикач у положення АВ, автоматичного вогню.

«Я таки помилився щодо інфузорії-туфельки». — У голові перемішались злорадство, полегшення і страх. Страх від усвідомлення невідворотності того, що йому зараз доведеться зробити.

Молодий перуанець, втиснувшись у впадину між двома мегалітами п’ятого рівня, дерся нагору. Здаля він нагадував чотириногого павука, що суне по стику між гранітними блоками: дві лапи на одному камені, дві лапи на іншому. Поверхня кам’яних брил була гладенькою, але, чіпляючись водночас усіма чотирма кінцівками, йому вдавалось втримуватися на стіні. Автомата Калашникова з охоронцем не було.