— Біологи з Проґресо… Я впізнав літак. Це «Cessna» з наукової станції в джунглях.
— Е… Що вони тут роблять?
— Мабуть, летять дивитись на птахів чи ще якусь чортівню.
«Ідіоти». Віктор Шако підсвідомо очікував побачити військовий розвідник, можливо, турбопропелерний «Tucano», що стоїть на озброєнні ВПС Перу, в гіршому випадку — вертоліт (він давно запитував себе, чому за стільки років — майже за два десятиліття з того часу, як у Пуерто-Мальдонадо стали припливати мерці, — ніхто з перуанського командування не послав сюди гелікоптер?). Але науковці… Пілот не горів бажанням збивати цивільний літак, який випадково опинився не в тому місці.
Джейсон Х’юз-Коулман завагався. Якби в нього спитали «чому?», він би не відповів. Ще один пазл, який нікуди втулити. Глянувши в бінокль, він уперше помітив білий силует на тлі зелених джунглів, що мчав просто на нього. Якщо він спостеріг літак на фоні пістрявих нетрищ, значить, з літака вже давно видно Твердиню, що здіймається на тлі неба.
— Вогонь на ураження.
Віктор тягнув час, похапцем шукаючи інші способи вирішення проблеми, але, певна річ, нічого не знаходив.
— Там невинні люди, Джейсоне. Я думаю, вони не замислили нічого лихого.
— Навіть якби той літак був напхом напханий монашками, Вікторе, монашками, які летять на зустріч із самим Папою Римським, мені було б начхати… Вибий з них усе лайно.
— Як скажеш, босе.
«Мі-17» випурхнув зі схованки поміж дерев і, нахиливши носа, кинувся навздогін за жертвою.
— Тобі не здається, що ця гора попереду… вона… — Еріка силкувалася підшукати правильне слово. «Рукотворна?.. М-м-м… Ні». — …Вона неприродного походження?
Ернесто Флоріо ніяк не відреагував. Він давно придивлявся до кам’яної формації, що вигулькнула посеред рівнинної сельви і спочатку здалася йому виходом породи на поверхню. Вона поки що була далеко (Ернесто не розрізняв пірамід на пласкій вершині), проте перуанець уже зрозумів, що перед ним не скеля чудернацької форми, а руїни. Руїни споруди, котра древністю і монументальністю переважає все, що до цього часу знайдено й відкопано в Перу. Втім, пілот не відповів на зауваження Еріки. По-перше, надто нереальною видавалася споруда, що стриміла посеред зеленої сельви, немов бородавка на гладенькому тілі ящірки. А по-друге, Ернесто Флоріо не давав спокою дим. Не так дим, як його раптове зникнення, що може свідчити лиш про одне — руїни не порожні, там є люди. Ернесто більшу частину життя провів у регіоні Мадре-де-Діос і, безперечно, знав про експедиції, що не вертались з нетрищ. Він також знав, що вони там шукали, і був майже певен, що, сам того не бажаючи, знайшов Паїтіті. Тепер, поміркувавши трохи, Ернесто небезпідставно припустив, що плеяда трупаків, яких два десятиліття поспіль сплавляють по Такуатіману з джунглів, якось пов’язана з тими, хто загасив вогнище. (А ще він подумав, що анітрохи не здивується, якщо в найближчі кілька тижнів почує від приятелів з Пуерто-Мальдонадо про чотирьох безмозких студентів, чиї імена поповнили список принесених течією тіл.)
Сонце вийшло з-за хмар, і споруда проступила чіткіше.
— Ерні, поглянь, — вражено проказала жінка, показуючи пальцем уперед. — Це щось неймовірне! Ти колись бачив щось подібне? Це…
— Ану тихо! — скомандував Ернесто.
Літаки модельного ряду «Cessna 172» негерметичні (вони не піднімаються вище від чотирьох тисяч метрів, а на такій висоті людина не потребує спеціальних пристроїв, щоб нормально дихати). Рев мотору вільно проникає в кабіну, через що перемовлятись у «Cessna 172» надзвичайно важко, як у навушниках (через мікрофон), так і без них. Зазвичай, єдиний звук, який чути під час польоту, — гуркіт пропелера. Та цього разу Ернесто Флоріо розчув незнайомий шум, що вплівся у звичний рев його мотора. Він не впізнав його, проте сам факт, що він
Пілот окинув поглядом небо перед кабіною, покрутив головою по сторонах. Нічого. «Cessna» підлітала до Твердині з південного сходу, «Мі-17» мчав навперейми з напрямку південь-південь-схід, тримаючись вище літака, і широке прямокутне крило затуляло Ернесто той сектор, з якого насувався вертоліт.
Проте шум не зникав. І він надходив з-за меж кабіни.
Несподівано пілот помітив сіру пляму, що мчала ліворуч від літака. Крутнув голову, сфокусував погляд і… здригнувся. Неспокій вмить ущільнився, скипівши тривогою. Сонце світило з півночі, і на суцільному килимі з верхівок дерев Ернесто виразно розрізнив тінь, що мчала напереріз його літаку. Тінь то підскакувала, потрапляючи на особливо високе дерево, то зникала, провалюючись у виїмку між крон, але неухильно наближалася.
ebooksa