Віктор піднімав гелікоптер, навіть не зиркнувши на покажчики рівнів палива у баках. Він знав, що нічого не змінить, і не хотів на них дивитися. Гордон Лі та Джим зосереджено мовчали, без пояснень розуміючи, чому перший пілот так поквапно набирає висоту: Віктор Шако готував «Мі-17» до авторотації[174].
Режим авторотації є аварійним, проте саме завдяки йому вертоліт може м’яко сісти з непрацюючими двигунами. Щоб зрозуміти, що таке авторотація, достатньо згадати паперові (іноді пластмасові) пропелери на паличках, з якими ми бігали у дитинстві, примушуючи їх обертатися на вітрі під час бігу. В штатному режимі гвинт розкручується двигунами і ніби «вгризається» в повітря (працює пропелером). При відмові двигунів вертоліт знижується: тепер повітря потрапляє на лопаті гвинта знизу і тисне на них, примушуючи «ковзати» по потоку і крутячи їх у тому ж напрямі, що й при робочому двигуні (гвинт працює, як вітряк). Обертання гвинта при авторотації не дозволяє гелікоптеру впасти, забезпечуючи можливість плавного зниження, а також (через спеціальний редуктор) підтримує роботу циркуляційних насосів гідравлічної системи і генератора змінного струму — вертоліт зберігає керованість, пілоти мають живлення в кабіні. Втім, для успішного здійснення м’якої посадки необхідне виконання кількох умов, головною з яких є висота: в момент переходу на аварійний режим вертоліт повинен мати достатній запас висоти, щоб гвинт встиг розкрутитись і аеродинамічні сили, що діють на лопаті, досягнули величин, достатніх для переходу від убивчого падіння до аварійного спуску. Віктор Шако подумував над тим, щоб приземлити «Мі-17» уже зараз, поки двигуни працюють, проте не бачив жодного підходящого місця — сельва під ним була надзвичайно густою, — власне, через це Віктор не мав вибору, він мусив летіти в напрямку Паїтіті і набирати висоту, надіючись, що, коли мотори стихнуть і він почне авторотаційний спуск, таке місце знайдеться.
— Вікт’ре, чуєш ‘ене? — проскрипів у навушниках голос Джейсона. — Як ви?
— Прямуємо додому, — сухо відреагував пілот.
— Усе гаразд?
Віктор нарешті кинув погляд на циферблат паливоміра. Нуль в основному баку, нуль у додатковому. На секунду його огорнуло несамовите відчуття нереальності всього того, що відбувається. Чоловік розумів, що датчики рівня палива розташовуються понад днищем баків, іншими словами, у паливних ємкостях завжди лишається трохи пального, навіть коли стрілка паливоміра спадає на нуль, крім того, якийсь об’єм палива є в з’єднувальних трубопроводах і в самих двигунах, та попри це Віктор почувався, неначе вві сні. Він уперше за двадцять років польотів на вертольотах опинився у машині з порожніми баками. Не вірилося, що двигуни скоро заглухнуть, груди затоплювала ідіотська впевненість у тому, що він зможе долетіти до Паїтіті навіть зі стрілкою паливоміра, що мертво впирається в нуль. Відчуття протрималося секунду, а тоді зникло. Це реальне життя, а не голлівудський фільм. Чуда не буде.
— Скільки до Твердині? — відповів питанням на питання пілот. Він бачив громаду Паїтіті, але не хотів покладатись на чуття і визначати відстань на око.
— Дев’ять… десять миль, — повідомив Х’юз-Коулман.
«
— То що, Віку? Все о’кей? — з надією обізвався Джейсон. — Дотягнете?
— Unable[175], — нестерпно спокійним тоном актора, що озвучує комп’ютерні програми, промовив пілот. — We can’t do it, Jason[176].
— Чорт. Я… я можу чимось допомогти?
Віктор більше не озивався, то були його останні слова; він зняв навушники з голови. Ані Джейсон, ані будь-хто інший більше не зможе йому допомоги, ніхто, крім нього самого, не здатен врятувати гелікоптер, відтак розмови тільки заважатимуть.
— Ми загинемо? — У голосі штурмана клекотали чуттєві нотки: не так страх, як невдоволення й сум через усвідомлення, що доведеться помирати молодим, по суті не побачивши толком життя.
— Заткнись, Джиме, — тим самим незабарвленим тоном відповів Віктор. — Гордоне, шукай чистину, де можна приземлити
У «Мі-17» два двигуни ТВ3-117, вироблені українським підприємством «Мотор-Січ», і першим зупинився правий.
— Падіння потужності у двигуні номер два, — зафіксував Гордон Лі.
Джим Ломбарді нервово смикнувся у штурманському кріслі. Лице зблідло, і це стало відмінним індикатором внутрішнього стану Джима, зважаючи на те, що від природи хлопець смаглявий.
Підйом різко сповільнився — підкоряючись силам інерції, нутрощі пілотів полізли у верхню частину грудей. Навантаження по розкручуванню гвинта лягло на лівий двигун, і той не справлявся. Все, на що вистачало двох тисяч кінських сил з одного ТВЗ-117, — це підтримання горизонтального польоту.
Через три чверті хвилини заглух двигун номер один. Перед зупинкою він почав вібрувати і пирхати, немов живий, а тоді раптово став, наче його відірвало від гондоли потоком повітря. Кабіну залляли звуки аварійної сигналізації.
ebooksa