Ернесто розганяв літак, прямуючи туди, звідки прилетів. Вертоліт насідав на п’яти.
— Що це було? Чому вони по нас стріляють? — кричала Еріка Міджетт.
Максимальні швидкості «Cessna» і «Мі-17» практично однакові (відповідно, 226 та 250 км/год), і перуанець розумів, що втекти по прямій від нападника не вдасться. Вгледівши справа звивисту, але неглибоку улоговину, що лишилася з часів льодовика, спрямував літак туди, різко поклавши його на праве крило.
Жінку відкинуло до лівого борту.
— Що ти робиш?
Крізь міцно стулені губи Ернесто не випорснуло жодного слова.
Вертоліт не відставав, але, як і раніше, тримався на сотню футів вище літака.
Ернесто Флоріо опустив «Cessna» в роздолину і гнав на висоті п’ятнадцяти метрів над землею, скажено маневруючи. Він програвав у швидкості «Мі-17», але таким чином вберігав себе від ракет. У деякі моменти Віктор і Гордон Лі втрачали його з поля зору.
Улоговина, звиваючись, тягнулася на схід.
— Якщо він дотягне до Ріо-де-лас-П’єдрас, ми його втратимо, — сказав у кабіні «Мі-17» Гордон Лі Купер.
— Знаю, — хижо задерши верхню губу, відрізав Віктор Шако.
Вони спостерігали за літаком, чий силует мелькав крізь зарості. Наразі не могли його підстрелити, але раніше чи пізніше «Cessna» доведеться піднятися над сельвою, і тоді вони наздоженуть втікача.
Звісно, якщо до того часу в баках лишиться пальне.
Віктор підняв «Мі-17» ще вище і відвів його на південь, щоб перетяти шлях літаку, якщо його пілот раптом надумає рвонути до Проґресо чи Пуерто-Мальдонадо.
На превеликий жаль, Ернесто Флоріо вважав, що перевага цілком і повністю на боці переслідувачів. Літак прямував на схід, що не влаштовувало перуанця. В тій стороні не було нічого, крім диких безлюдних лісів. Помітивши, що гелікоптер віддалився на південь, пілот вирішив ризикнути: задер штурвал на себе, вивів «Cessna» з улоговини і різко повернув на північ. Зробивши повний розворот, він дременув у бік гір — на захід.
Маневр став несподіванкою для Віктора і Гордона Лі. Поки чоловіки розібрались, що й до чого, крихітний літак примудрився відірватись на цілий кілометр. Вони надалі відтинали втікача від рятівного півдня (де були посадкові смуги, радіозв’язок і
Ось тут Ернесто Флоріо зробив найбільшу і, хай як заїжджено це прозвучить, останню помилку у своєму житті: сподіваючись досягти місць, де хтось зловить по радіо його заклики про допомогу, він завернув на південь. Флоріо достатньо було гнати літак вперед, зберігаючи вправно завойовану фору, і через п’ять (максимум, через десять!) хвилин його переслідувач звалився б у сельву з сухими, мов пісок у Сахарі, баками. Але перуанець нічого не знав про проблеми з пальним на «Мі-17».
Через сорок секунд, зрізавши кут, гелікоптер наздогнав «Cessna». Віктор наблизився практично впритул, і Гордон Лі випустив по втікачу дві пари ракет. Перша пройшла повз, надувши дві чорно-червоні вогненні кулі в товщі тропічного лісу. Зате одна з ракет з другої пари (випущена з правого блоку Б-8В20А) влучила в хвостову частину літака посередині між кабіною і вертикальним стабілізатором. Вибух розколов «Cessna» на дві частини і кинув передню просто під другу ракету, що вирвалася з лівого пускового блоку. Реактивний снаряд увігнався в кабіну і розірвав її на друзки. Складалося враження, що літак розтанув у вибуху: відносно цілими на землю падали два уламки крил і хвостове оперення.
— Хей-хо, Вікторе! — зазвучав у навушниках радісний голос Джейсона. — Мені не привиділось? Ти справді підрум’янив їм зад?
— Ціль ліквідовано, — стомлено засвідчив Віктор Шако.
ebooksa