Твердиня

— Engine #1 has failed. — Другий пілот згідно з інструкцією поінформував про відмову лівого двигуна (так наче хтось із них міг не помітити цього).

— Вимикай його, Джиме.

Віктор Шако зреагував блискавично: «крок-газ» — на нижній упор, ручку керування циклічним кроком — вліво на «малий газ». Вертоліт спочатку вирівнявся, потому задер носа і шугонув униз.

— Приготуватись до аварійної посадки! — перекрикуючи аварійне бемкання, наказав Віктор. — Джиме, відключи цю бісову сигналізацію.

Сигнали обірвались.

В момент зупинки двигунів «Мі-17» знаходився на висоті тисяча чотириста метрів, що більш ніж достатньо для безпечного зниження в режимі авторотації. Поставивши «крок-газ» на нижній упор, Віктор зменшив до мінімуму крок гвинта, розмістивши площину лопатей практично паралельно до потоку повітря, підйомна сила зменшилась, і гелікоптер помчав у напрямі землі. Фактично в цей момент він падав, але тільки так пілот міг розкрутити двадцятидвохметровий п’ятилопатевий гвинт.

— Віку, швидкість… швидкість… — безперестану повторював Гордон Лі, нагадуючи Віктору про вертикальну швидкість. Швидкість зниження не повинна перевищувати 25—30 м/с, щоб перед приземленням її можна було погасити, збільшивши крок гвинта.

— Я слідкую, не дрейф. Шукай чистину. — Пілот зиркнув направо і, побачивши, що Гордон Лі Купер з лицем вкритим краплинами поту вчепився побілілими пальцями в сидіння під своєю гепою, повторив: — Знайди мені прогалину, Гордоне!

Другий пілот відпустив крісло і, витягнувши шию, став шукати місце, куди можна було б втиснути гелікоптер. Як на зло, всюди, куди не глянь, простягалася глуха пелена джунглів.

— Чорт, — лайнувся Гордон Лі.

Друга строго необхідна умова для м’якої посадки вертольота з неробочими двигунами — наявність вільної ділянки для приземлення. Під час авторотації гелікоптер приземляється «як літак», знижуючись і одночасно рухаючись уперед, а не спускаючись вертикально. (при вертикальному спуску швидкість в останні моменти буде завеликою, і енергії гвинта не вистачить, щоб погасити її перед землею). Перед посадкою пілот різко збільшує крок гвинта, гвинт сповільнюється, підйомна сила росте, і вертикальна швидкість скочується до нуля. Вертоліт м’яко сідає з короткою горизонтальною пробіжкою — як літак. Якщо ж чистої й відносно рівної смуги немає, безпечне приземлення є малоймовірним.

Коли швидкість спуску сягнула 26,5 м/с, Віктор помалу збільшив крок гвинта. «Мі-17» сповільнив падіння (цього разу нутрощі чоловіків сплющились у нижній частині тулуба). Через секунду гелікоптер більше не падав, він плавно знижувався, несучись уперед. Віктор несильно відхилив стійку керування циклічним кроком гвинта (так званий, cyclic) праворуч, перевіряючи, чи вертоліт слухається його. «Мі-17», ледь подриґуючи (неначе сонний собака, що відганяє мух), відхилився вправо. «Все добре», — машина під контролем.

І тільки після цього пілот підняв голову, визирнувши крізь лобове скло.

«Лайно».

— У нас проблеми, — сказав Гордон Лі.

— Бачу.

Розкошлана сизо-зелена поверхня сельви наближалася. Віктор крутив головою, марно вишукуючи прогалини в кронах дерев. На десятки кілометрів навкруг землю встилала ковдра з тропічного лісу. Пілот зважував можливість відшукати пагорб, якесь місце, де верхівки дерев будуть близько до землі, щоб спробувати «продавити» рослинність при посадці, проте нетрища виглядали настільки щільними, що годі роздивитися, де та земля. З наростаючою тривогою він міркував, що доведеться садовити «Мі-17», де-небудь. А потім несподівано зловив себе на іронічній думці: «Садовити?.. Оце оптиміст».

Гордон Лі Купер озирав джунглі справа від курсу і, сам того не усвідомлюючи, щирив зуби. Повсюди триклятий ліс. Джим Ломбарді тупився викоченими очима в стелю кабіни і, захлинаючись, белькотав:

— О, Господи… Господи… Господи…

Від найвищих дерев вертоліт відділяло не більше ніж двісті метрів.