Джейсон скрипнув зубами, але спробував посміхнутись.
— Ні. Трос обірвався.
— Тобто? Його щось обрізало там, у глибині?
— Він обірвався під власною вагою.
Сьома несподівано втямив, що його щелепа відвисає, геть як у ляльки-маріонетки, що випала з рук ляльковода, але він не може нічого зробити, щоб це припинити.
— Скільки ж ви…
— Трос був хороший, міцний і відносно легкий — погонний метр важив 162,4 грама. Загалом той пучок дротів був номінально розрахований утримувати три тонни і двадцять кілограмів.
Хлопець зробив спробу підрахувати, скільки метрів було в сталевому канаті, якщо він розірвався під власною вагою, але жахнувся після першого ж наближення.
— Наскільки ви його опустили? — він таки озвучив до кінця своє питання.
— Трохи більше за номінал — у дірці теліпалося три тисячі п’ятдесят кілограмів.
— Срань Господня. — Семен обома руками схопився за голову.
— От і я так сказав, коли трос дзизнув і шугонув униз. На той час ми спустили в діру 18780 метрів. Дна не було.
Дев’ятнадцять кілометрів! Це глибше за найглибшу свердловину, пробурену на Землі. Навіть якщо свердлити з дна Маріанської впадини.
Х’юз-Коулман вчепився за ручки інвалідного візка і розвернув Сьому обличчям до входу на північній стіні Твердині.
— От я й думаю, Семене, що вся ця триклята конструкція — всього лише термітник. Грандіозний, прекрасний, досконалий з інженерної точки зору, але загалом — непотрібний. Термітник, який звели з єдиною метою: захищати те, що лежить під ним…
Левко прокинувся і здригнувся. Сьома лежав на боку, незграбно витягнувши зламану ногу, і свердлував його поглядом. Очі пломенилися сріблом. Біля матраца стояла ввімкнена електрична лампа — єдине джерело світла, якщо не брати до уваги відблисків стаціонарних коридорних світильників.
— Чого вилупився? — прохрипів українець. Горлянка була сухою після сну.
— Доброго ранку, — рівним голосом привітався Семен.
— Добрий… — Левко сів. — Ти повернувся з котеджу?
«Очі… Що, в біса, з його очима?!»
ebooksa