Семена цілковито вимучила, просто знищила кількагодинна рубка крізь сельву, йому було байдуже.
— Роби, що хочеш, Лео, — махнув він рукою.
— О’кей. До вечері повернуся.
Захопивши пляшку води і мачете, українець став на ноги. М’язи гуділи, наче високовольтні лінії, але запалу в крові було більше, і він рішуче подався в напрямку джунглів.
— Ти куди? — змученим голосом окликнула Сатомі.
Хлопець розвернувся і дещо придумав.
— Можна взяти фотоапарат?
Дівчина здивувалась, але відповіла ствердно:
— Бери.
І простягнула маленький рюкзак з «Nikon’ом».
Левко вповзав у табір навкарачки. Він уперше в житті осягнув, що фраза «валитися з ніг від утоми» може бути не метафоричною. Перед табором хлопець намагався встати і йти — хай не як людина, хоча б як пітекантроп, — але сила тяжіння згинала і ставила його рачки. Хлопець приповз до вогнища на колінах.
Ян і Сьома кинулись до Левка, допомогли стати на ноги і підтягнули до наметів. Ґрем нашвидкуруч спорудив ложе зі спальників, куди вклали хлопця.
Насамперед він присмоктався до пляшки з водою, випивши за раз майже півлітра.
— Пригальмуй, — сказав Сьома, — у нас закінчується вода, а озерну, дивлячись на те, що в ній бовтається, ми не питимемо.
По тому Левко змолов тарілку каші, закушуючи її смужками бекону. Коли він наївся, американець сів поруч, поклавши хлопцю на коліна GPS-навігатор.
— Зв’язку нема, — сказав і затих, спостерігаючи за реакцією українця.
Левко мовчав, віддихуючись після трапези. Хвилини через дві він підтягнув до себе фотокамеру, ввімкнув її в режимі перегляду фотографій і хрипко промовив:
— Як вам таке, чуваки?
Його очі шалено ятрилися.
На картці пам’яті було лише два знімки — того самого місця — один зі спалахом, другий без. Під аркою, утвореною переплетінням буро-зелених крон, розгортався широкий кам’яний тракт, сформований з чорних брил неправильної форми. Він був нерівним, більш нерівним, ніж автентична довоєнна бруківка в Україні, та все ж — то була дорога, жодного сумніву. Акуратна мозаїка каменів тягнулась удалину й завертала, зникаючи в джунглях. Хай якою густою була рослинність довкола, дорога була збудована так добротно, що не заросла протягом віків. Дерева, кущі і трава випирали з боків, немов придавлені каменями, тягнулись угору і змикались на висоті півтора-два метри над кладкою, формуючи подобу тунелю.
ebooksa