Твердиня

— …в пісюн, Ґреме, і присмоктується до його стінки. Через день сомик клеїть ласти, благополучно забувши відсмоктатися, і починає гнити. Діло закінчується операцією, яка…

— Та пішли ви всі в сраку! — заверещав Ґрем, вискакуючи з води. — Ви вже дістали з вашими нетрищами, кайманами, мурахами і сомиками-розтуди-їх-маму-смоктунцями.

Ян, Сьома і Левко від душі розреготалися.

XLV

Наслідки нічного набігу були приголомшливими.

Уранці нового дня четверо хлопців і дівчина, мокрі, голодні й невиспані, тинялись по спустошеному табору, не вірячи власним очам. Табір виглядав так, наче його всю ніч дерли на шматки хворі на сказ собаки. Намети здулись, опавши на землю рваними ганчірками. Два новенькі спальники з «IKEA» (ті, якими кутався Левко) перетворились на лахміття, подібне до решток повітряних кульок, що луснули від надмірного тиску. Вогняні монстри погризли три з чотирьох карематів, і тепер поверхня, яка ще вчора була гладенькою, нагадувала макет марсіанського рельєфу. Всі харчі (рівно як і все, що пахло харчами), не запаковані в металеві банки чи герметичні упаковки, мурахи з’їли або забрали з собою. Зрозуміло, добираючись до їжі, вони розгризли наплічники. Дивом уціліли рюкзаки Левка, Яна і сумка з речами Сатомі. Наплічник Сьоми також виглядав непошкодженим, але щойно росіянин узяв його за лямки, дно прорвалось і все, що було всередині, висипалось на землю.

Ноги Сатомі розпухли і страшенно свербіли. Праве передпліччя Левка роздулось і стало схожим на перекачану руку армреслера.

— Жесть, — прокоментував Левко, дивлячись на купу Семенових речей.

— Ага, — підтакнув Ян, перебираючи продукти. — У нас більше немає м’яса. Взагалі.

— І сухофруктів теж, — додав Сьома, ногою розгорнувши вміст знищеного рюкзака.

— Зате вівсянка на місці, — продовжував інвентаризацію чех.

— Хоч щось…

— Хотіли зменшити вагу наплічників? — насміхався мулат. — Ось вам, будь ласка.

— А де моя «Unna»? — Сатомі сконфужено водила очима по місцю стоянки.

Левко пройшовся поглядом по табору. Яскраво-рожевий надлегкий одномісний тент компанії «Hilleberg» безслідно щез.

— Вони зжерли «Unna». — Дівчина шоковано кліпала. — Ви тільки вдумайтесь — ці потвори ум’яли намет за шістсот євро!

— І я впевнений, навіть не подавились, — гигикнув Левко.

— Не смішно! — огризнулась японка.

— Добре, хоч печиво їм не дісталось, — косячись на Яна Фідлера, зіронізував Ґрем.

— Де я тепер спатиму?

— Візьмеш наш. — Українець спаковував свою «китсяку» за двісті сорок дві гривні. На наметі не було навіть дірочки: чи то через ціну, чи то через токсичність матеріалу мурахи погребували ним. — Він цілісінький, наче щойно з магазину. Ми з Семом спатимемо під відкритим небом. Намети все одно від москітів не захищають.