— Неймовірно… — прикривши рот долонею, прошепотіла Сатомі.
— Вона існує, — прохрипів Левко, очі палали, як дві жарини. — Ґуннар не брехав.
Сьома, який за ті дві години, поки Левко тинявся, шукаючи початок мощеного тракту, непогано відпочив, висунув пропозицію перенести табір до початку кам’яниці, на що Левко відповів заразливим хропінням. На той час споночіло, і ніхто не виявив особливого бажання перетягувати намети й спорядження вглиб лісу.
А дарма. Оскільки місце для табору вони вибрали паскудне.
Гірше просто не буває.
XLIV
1 серпня 2012 року, 00:19 (UTC – 5) Мадре-де-Діос
Левку сниться, що він крокує галереєю в надрах велетенських руїн. Ліворуч і праворуч тягнуться ряди пощерблених часом гранітних колон. Зі стелі звисають ліани і рваний мох. По долівці в’ються химерні візерунки. Він намагається знайти вихід із галереї, щоб окинути оком, осягнути, як виглядає споруда (піраміда?.. фортеця?.. укріплений храм?..), але бачить лише ходи, що розбігаються в різні боки.
Невдовзі хлопець потрапляє в кімнату з вогнем. Він довго дивиться на язики полум’я і думає, що вони дивні (якийсь час не розуміючи чому), а потім усвідомлює, що витріщається на вогонь, але не чує запаху диму. Левко заворожений. Вогненні щупальці повзуть кімнатою, підбираючись до хлопця, і він розуміє, що серед руїн починається справжня пожежа…
І ось вогонь дістає його. Левко витягує руку (безглуздий жест), щоб захиститися, і відчуває, як дивний вогонь без диму і запаху обпалює спочатку пальці, потім долоню і врешті передпліччя.
Жар наростає. Левко хоче втекти, але не може зрушити з місця.
Він чує крики.
«Пожежа! Горить! Усе палає!»
Повертає голову і бачить Сатомі. З японкою на перший погляд усе добре, але крики повторюються, і Левко усвідомлює, що вони вилітають із рота дівчини.
«Рятуйте! Я горю!»
На його очах по тілу Сатомі розповзається полум’я, що раніше лишалось невидимим, так, наче своїми вигуками дівчина матеріалізувала вогонь.
«Вогонь! Я ГОРЮ! ДОПОМОЖІТЬ!!!» — заходиться вереском японка.
Між тим жар, що охоплює руку, стає нестерпним. Левко відвертається від укритої вогнем Сатомі й озирає кімнату (в першу секунду не помічаючи заграви, та згодом вогонь з’являється). За мить він сам кричить від болю (шкіра пузириться, лопається…) і…
…прокидається.
— Пожежа! Я горю!
Хлопець заснув під відкритим небом, його так і лишили, накривши згори чиїмось спальником, замість перетягнути в намет. Левко повернув голову на голос, але не побачив нічого, крім нафтової пітьми. Зір не було, небо затягували розкатані в один великий млинець хмари.
— Я вся палаю! Допоможіть мені!
ebooksa