Твердиня

— Що з ним? — злякано спитав українець.

— Пульс понад сто вісімдесят ударів на хвилину, — пригніченим голосом відказав Семен.

— Чорт. — Левко переступив з ноги на ногу. — Це через навантаження? Він зможе йти?

— Ні, Лео, він не зможе йти далі з пульсом під двісті!

— Не гарчи на мене, чувак. Я питав не про далі. — Від найближчої клініки їх відділяло півтора десятка кілометрів по джунглях і майже триста по Такуатіману.

— Як ти? — Сатомі притримувала руками бліде обличчя Яна.

— Не дуже… — Що мовою «сердечників» означає «препаскудно».

— Таке у тебе вперше?

Чех заперечно замотав головою:

— Вибачте… я не… у мене були проблеми з серцем… але я не думав… не хотів, щоб ви…

— Чорт, ти ж знав, куди перся! — не витримав Левко.

— Заткнись, Лео! — осадив українця Семен.

Левко обхопив руками голову і відійшов на кілька кроків назад по прорубаній просіці.

«Оце так вляпались…»

Через п’ять хвилин тахікардія вляглася, і на обличчя Яна Фідлера повернулися рожеві фарби. Сьома підійшов до Левка. Хлопці довго мовчали, штрикаючи один одного хмурими позирками.

— Оце підстава, — зрештою видихнув росіянин.

— Ага.

— Вибач, що підвищував голос, я трохи здрейфив. — У хлопця досі тремтіли руки.

— І ти мені пробач, — м’якше сказав українець.

— Проїхали…