Донор для небіжчика

— Гидкх-хке!.. — здавалося, слова Відривача народжуються від вібрації самого простору. А мова, якою він говорив, належала племені лиховісних нічних істот — пожирачів трупів чи ще когось такого.

— Давай!.. ххзітрем!.. його!.. — з безглуздим ентузіазмом проскреготів Відривач голів.

Кількома рухами чудовисько здерло шар плоті з мертвого обличчя художника, начебто звільняючи того від маски. Не відводячи погляду від цього моторошного процесу, Задума похитнувся. Увесь навколишній світ наповнився дурманним дзенькотом.

— Ужезначнокраще!.. — Відривач продемонстрував перед його каламутними очима стерте до цинічно «усміхненого» черепа обличчя, яке недавно належало його вчителю. Те, що залишилося від обличчя, нагадувало шматки білого мармуру, які повільно проступають крізь липкий бруд.

Задума похитнувся.

— Щоскаххжеш!.. — Відривач тикнув спотворену голову художника йому в обличчя.

Затуманений погляд Задуми раптом прояснився: сплеск люті був, як грім, — здавалося, права рука сама склалася в кулак, і той із неймовірною силою врізався в голову монстра.

Через мить його рука до самої кисті перетворилася на криваве місиво.

Однак удар досяг цілі — Відривач упустив покалічену голову Майстра, похитнувся й навіть відступив на півкроку.

Задума здивовано підніс до очей те, що було рукою; щось усередині дивувалося, чому він досі не відчуває болю, нестерпного болю… Якщо він доживе до моменту, коли мозок справиться з перевантаженням, і вже точно спрямовані імпульси цього болю потраплять за призначенням…

Він перевів погляд на Відривача. Той глумливо похитав головою, твердою, як граніт, показуючи, що зумисне дозволив Задумі вдарити себе.

— Ядобретримаюудар!.. А ти?

Звідкись, із невимовної далечіні, Задума відчув перші відгомони болю в руці…

…Удар чудовиська ум’яв йому обличчя всередину, як гумовій ляльці. Очні яблука вилетіли, як м’ячі для тенісу, випущені з пневматичної гармати, і зникли в темному просторі за межами даху. При цьому хлопець навіть не поворушився.

А коли його тіло почало валитися грудьми вперед, то Задума був уже давно мертвий.

Монстр підняв із землі картину, на якій було зображено краєвид, що відкривався з цього місця на даху. Заключні мазки, нанесені Майстром близько півтори години тому, ще не застигли і світилися живим теплом, з дивною точністю повторюючи світ, яким його бачив Відривач голів.

— Простоздуррххх!..

Розділ 5

Гера (III)

— Знаєш, я збираюся поїхати на осінні канікули в Ригу, до родичів батька. На цілий тиждень і… без предків, — повідомив Гера, коли вони з Алексом вийшли на вулицю з ТИРУ.