— Класно! — прицмокнув Алекс.
До літа вісімдесят четвертого «Алекс» стало остаточно його другим ім’ям. Йому це подобалось, дозволяло відчувати себе хлопцем із-за кордону, наприклад, американцем, що об’їздив півсвіту, може, навіть побував на живих концертах «ROLLING STONES», «KISS», «SMOKIE»; хлопцем, що залишив десь там, за океаном, на час чергової подорожі розкішну блондинку, закохану в нього по вуха, шикарну машину з відкидним верхом, як у іноземних фільмах, і, звичайно, гору надзвичайно важливих справ. Це допомагало уявити себе просто крутим хлопцем. До літа вісімдесят четвертого «Алекс» стало якимось кодом, магічним заклинанням, що дозволяє одягти нікому не видимі чарівні окуляри, які змінюють світ за твоїм бажанням.
— Це справді класно! — повторив Алекс. Друзі зупинилися, щоб закурити. — Просто супер! І як збираєшся провести там цей час? — проживши майже шістнадцять років, він ще жодного разу не їздив кудись сам.
Гера невиразно знизав плечима:
— Ще не знаю. Але, сподіваюсь, непогано, — він відчував себе вже дорослим і говорив про канікули поважним тоном, наче про серйозну ділову поїздку.
Хлопці вийшли на Центральну алею розваг, де починалися атракціони міського Парку культури.
Але, незважаючи на навколишні веселощі, до Гери раптом повернувся похмурий настрій, який докучав йому останні дні. Здавалося, сьогодні вранці все минуло, але…
Усе через той випадок чотири дні тому.
Вони дійшли до середини Вулиці розваг, опинившись між каруселями та кімнатами сміху, коли
Пасажирів у автобусі було небагато. Гера сидів біля вікна, дивлячись на залиті сонцем вулиці й навколишні будинки. Він думав про майбутню поїздку в Ригу. Починав шкодувати, що дізнався про плани щодо неї заздалегідь… задовго наперед. Досі найдовшою самостійною мандрівкою в його житті була лише можливість проїхатися самому міжміським автобусом зі Львова до Тернополя, де його зустрічали батьки. Дехто з його ровесників уже встиг об’їхати півкраїни самостійно чи в компанії однолітків.
Він вкотре уявляв, як це буде грандіозно відчути себе справді дорослим, коли потяг, вагон і перон вокзалу зрушаться з місця, залишаючи маму з батьком десь там, у минулому, за тією межею, з якої починається новий етап… Так, правильно, новий етап життя — тоді йому вже виповниться шістнадцять, і він отримає паспорт. Картина прощання з батьками повторювалася в його уяві стільки разів, що Гера почав ставитися до неї як до реального спогаду. А коли через дванадцять хвилин його потяг минає темну гору Високого Замку, він піде в тамбур, щоб викурити першу в цій довгоочікуваній подорожі…
І раптом йому стало жахливо страшно… Щось усередині заволало про необхідність вийти з автобуса…
Найближча зупинка була через три квартали, і Гера, підкоряючи цьому раптовому імпульсу, вирішив заздалегідь добратися до дверей, щоб одразу вискочити на вулицю.
Він повернувся до жінки, яка сиділа поруч, щоб вийти, але, підвівшись із крісла, відразу опустився назад — жінка з жахом роздивлялася свої руки. Вони виглядали так, немов по них копошилися хробаки. Шкіра на них зморщилася, ніби їх щойно витягли з гарячої води.
«Що це?.. — розгублено бурмотіла жінка. — О Боже мій!
Його цілком поглинув липкий жах; здавалося, тіло занурилося вище голови в якусь прозору в’язку субстанцію. Він не міг поворухнутися, не міг видавити із себе жодного звуку.
Його сорочка моментально змокріла. Але краєм ока Гера помітив, що ніхто з пасажирів не дивиться в їхній бік. Вони з жінкою немов опинилися в іншому вимірі… Ось молода мама підтримує маленьку дівчинку, яка тягнеться до вікна… Двоє чоловіків у військовій формі обговорюють щось між собою… Хлопець років двадцяти… Кондуктор, який утомлено бреде проходом між кріслами…
Їм усім було абсолютно байдуже, вони нічого не зауважували, вони здавалися запрограмованими зомбі, зосередженими лише на собі.
ebooksa