— Перитоніт, — машинально відзначив лікар.
— …і прооперували. Мені необхідно з’ясувати деякі деталі.
— Угу… — похитав головою лікар.
— Потрібно переглянути архівні дані, — пояснив Герман.
— Угу, — знову хитнув головою лікар. — Нічим не можу допомогти — він розвів руками, наочно демонструючи свою безпорадність. — Ключі від архіву в старшої медсестри на загальній в’язці. А вона буде аж у понеділок. Вибачте, молодий чоловіче.
«Аякже, на загальній в’язці, козел».
Схожу тактику Герман добре знав.
Коли лікар уже збирався зробити недвозначний жест, що означав «усі запитання на сьогодні вичерпані, чи не пора вам, молодий чоловіче додому; приходьте в понеділок, а ще краще — ніколи…», Герман вклав у лапу лікарю десятидоларову купюру.
— Я хотів би з’ясувати деякі деталі без зайвих затримок. Ви мене
Цього разу лікар виявив до Германа більш жвавий інтерес.
Тепер він його прекрасно
— Хвилинку, — він засунув гроші до кишені халата. — Я гляну…
Черговий лікар пройшов коридором, відчинив ключем двері з написом «ОРДИНАТОРСЬКА» і щез за ними.
— Вам пощастило, молодий чоловіче, — заявив він, повернувшись через хвилину. — Ключі виявилися на столі.
Потім бадьоро повів Германа в архів.
Це був малюсінький архів, меншого Германові не доводилося бачити: здавалося, тут ніде одночасно розвернутися навіть двом павукам, що прилипли до стелі біля плафона, всередині якого ледь світила тьмяна сорокаватна лампочка. По суті, це була просто маленька комірчина, в яку якомусь розумнику спало на думку засунути стелаж, забити його під саму зав’язку картонними папками, а потім цей розсадник клопів гордо назвати архівом.
— Півтора року тому? Отже… березень або квітень, — пробубнів лікар, риючись у якихось курних папках із таким виразом обличчя, який чітко говорив: «Бачиш, як я маю бруднити свій білий халат за твої нещасні десять баксів?!»
— Як ваше прізвище?
Герман назвав.