Донор для небіжчика

Виходило, що його таємниця й жахливий Відривач… Але навряд чи для нього це мало значення.

Головне, він більше не сумнівався, що його поява тут і все, що сталося раніше, включно з тою нещасливою шнурівкою — не було випадковістю.

Ось що тепер має значення.

Все інше — не важливо.

Глава у главі

Одного разу Відривач випадково зустрівся з Ним. 3 ким звела його темна вулиця глибокої безмісячної ночі на окраїні міста, «машина» так і не зрозуміла. Може, Він був просто дивовижним виродком, що несе тягар якої-небудь Великої Недоладності, відкинутий жорстоким світом людей. Чи це був самотній мутант, не здатний навіть усвідомити лиховісну суть власної реальності Або Він — результат певного страшного експерименту А може бути, й мешканець інших світів.

Для обох ця зустріч назавжди залишилася загадкою.

Вони тільки відчули гігантську прірву, що розділяла їх, безодню порожнечі і сторонньості — ще більшу, ніж та, що кожного з них відокремлювала від людей.

І повільно розійшлися в різні боки як породження несумісних світил, яким ніколи не зрозуміти одне одного й більше ніколи не зустрітися…

* * *

20 жовтня, 3:44 ночі

За чотири кілометри від підвалу, де виснажений бомж із несамовитою надією фанатика вдивлявся в маленьке віконце, в іншому місці — брудному й холодному — прокинувся й закричав від смертельного жаху десятилітній хлопчик.

Це трапилось, коли його права нога ненавмисно смикнулася в тривожному сні і вдарила по баці, що стояв окремо від інших. Той на одну мить нахилився, і цього було досить, щоб із нього випала людська голова. Вона покотилася по підлозі з тихим шурхотом — так, немов сама обирала напрямок, — і зупинилася біля хлопчикових ніг. Швидше за все, через раптово перерваний сон Артему здалося, що голова має обличчя його матері.

І за секунду до своєї смерті він побачив, що вона збирається його вкусити…

Частина IV

Три візити; Явище

Розділ 1

Немає гіршого ворога…

21 жовтня, 23:01

Щось було не так у цій квартирі. Всі четверо це відчули, коли клацнув дверний замок і вони ввійшли.

Сухорлявий брюнет у модному костюмі спортивного покрою, що був за головного в четвірці, для початку ввімкнув світло в коридорі, кухні й вітальні, оглядаючись. Двоє — здоровань років тридцяти, схожий на боксера завдяки розплющеному носу, і хлопець, роки на чотири молодший із рано посивілими скронями, — почали мовчки розпаковувати дві великі сумки, принесені із собою. Четвертий, обличчя якого мало дурнуватий вираз, не знаючи чим зайнятися, пройшов на кухню і заглянув у холодильник. Головний мигцем подумав, що Косого варто було залишити внизу в машині, від нього тут усе одно ніякого толку.