Донор для небіжчика

А може, вся справа в цьому паскудному передчутті?..

Спочатку він навіть не міг визначити, що його насторожило — це маячило перед самими очима, але в той же час зберігало свою невидимість, як повітря.

Можливо… щось в обстановці? Чи…

Взагалі, йому відразу не сподобалася ця затія, а зараз не подобалася ще більше. Прокляття! Якби в нього було хоч трохи часу на роздуми, він міг би знайти й інший спосіб розрахуватися з боргами перед Алексом. Схоже, той і сам прийняв рішення під впливом емоцій, а він погодився. Даремно, не треба було…

По-перше, він завжди був у добрих стосунках із Германом, — тим більше, саме Герман рік тому взяв його на роботу в компанію і особисто сприяв подальшому просуванню службовими сходинками. По-друге, не в його правилах було брати участь у з’ясуваннях стосунків між старими друзями. Але зараз — пізно…

Він пройшовся вітальнею, чуючи, як Сивий і Боксер вивантажують із сумок каністри. Добре, скоро все залишиться в минулому. Головне — він позбудеться цих чортових боргів. Зрештою, нічого страшного йому робити не треба. Наприклад, убивати. Шеф усього-на-всього горів бажанням відігратися за вчорашній провал на переговорах. Як стверджував Алекс, це сталося з вини Германа. Хотів просто зірвати злість. Можливо, він тому й погодився на цю справу, що так воно й було. Якби шеф бажав усерйоз розрахуватися з Германом, найняв би кілера — й по всьому.

Але чому ж так паскудно на душі?

Він підійшов до величезного акваріума й постукав пальцями по склу.

Потім відвернувся від рибок, дістав із внутрішньої кишені піджака мобільний телефон і набрав домашній номер Алекса.

«А все-таки, — подумав він, дивуючись мудрості старого прислів’я, поки в трубці лунали довгі гудки, — немає гіршого ворога, ніж колишній друг».

Усе, досить! — його це не стосується, він лише відпрацьовує перед Алексом свої борги.

Алекс відповів швидко.

— Ми на місці. Схоже, тут давно вже нікого не було.

— Усе в порядку? — Алексу чимось не сподобався його тон.

— Так, усе в повному порядку… — повільно промовив Головний, оглядаючи вітальню, немов щойно її побачив. Кімната (тепер здавалося, що й уся квартира) нагадувала житло затятого педанта, і річ була навіть не в ідеальному порядку, а в якісь неприродній для людини симетрії.

(так, усе в повному порядку)

Насправді хвилювала присутність чогось невловимого, що породжує підсвідому тривогу й міцніє з кожною хвилиною. Воно вимагало забиратися звідси якнайшвидше.

— У повному порядку…

— Ти впевнений? — наполягав Алекс.

— Упевнений…