Донор для небіжчика

22
18
20
22
24
26
28
30

— Досить! Надивилися… — Головний повернувся до інших.

«Просто купка переляканих людей… Що ж це за кислуватий запах? ЗАБУДЬ! — скоро все закінчиться!»

— Пора починати, — він попрямував до дверей.

Всі тільки цього й чекали — повторювати не довелося. Виходячи останнім зі спальні, Головний побачив на стіні шкільний портрет Германа. У ньому теж було щось не так.

«Краще скажи, що тут так? Ця квартира наче переповнена примарами…»

Зайшовши на кухню, він відчув себе значно краще.

— Дивіться, — Головний поставив на порожній кухонний стіл десятилітрову пластикову каністру з бензином, витяг із бічної кишені піджака целофановий пакетик з чотирма одноразовими блюдцями, свічки й почав пояснювати.

Усе виглядало надзвичайно просто: по центрі блюдця потрібно було встановити свічку, після чого наповнити його бензином, підпалити свічку й поруч поставити пластикову каністру. І більше нічого, бо далі…

Коли свічка догоряла до певного рівня, бензин у блюдці загорався, розплавляв його краї і розтікався навколо вогненною калюжею, що, у свою чергу, захоплювала каністру, наповнену бензином. Дуже скоро все навколо перетворювалося на некероване пекло. Запальна бомба сповільненої дії — проста й ефективна. І майже ніяких слідів. Отже, якщо хтось випадково й помітив чи навіть запам’ятав незнайомих людей, що заходили ввечері в під’їзд, ніхто не зіставив би їх появи з пожежею, що охопить квартиру Германа аж над ранок.

Одну «бомбу» треба було встановити на кухні, інші три — по всій квартирі, тобто, по одній у трьох із п’яти кімнат, зазначених Алексом, який добре знав планування квартири Германа.

Якщо десь «детонатор» із якої-небудь причини не спрацює, «бомба» розхлюпається в інших місцях.

— Ось так, — закінчив свої пояснення Головний, бажаючи якнайшвидше взятися до справи і спалити це диявольське гніздо. — Просто, як усе геніальне. Запитання?

Запитань не було.

Лише Сивий, нарешті, мовив уголос те, що вже давно крутилося в усіх на думці:

— Давайте пошвидше. Мені дуже не подобається ця квартира… тут, як у будинку з вампірами.

— Навіть гірше, — кивнув Боксер без тіні посмішки. — Тут…

Раптовий грюкіт змусив усіх чотирьох підстрибнути…

— Чорт!.. — Головний із зеленілим обличчям виглянув із кухні в коридор. Здається, звук донісся саме звідти.

Вхідні двері були трохи прочинені.

— Хто заходив останнім? — Головний обернувся до трійки.