Ганнібал

На аукціоні «Сотбіс» у Нью-Йорку він придбав два першокласні музичні інструменти, обидва раритетні. Першим був фламандський клавесин кінця вісімнадцятого століття, майже ідентичний з інструментом Далкіна 1745 року, що в Смітсонівському музеї, з верхнім мануалом, щоб умістити Баха, — гідний спадкоємець gravicembalo, що був у нього у Флоренції. Друга покупка — ранній електронний інструмент, терменвокс, зроблений самим професором Терменом у 1930-х. Терменвокс уже давно вабив доктора Лектера. Він змайстрував один такий у дитинстві. На ньому грають, рухаючи руками в електричному полі. Його голос можна пробудити жестом.

Тепер доктор Лектер уже цілком облаштувався і міг переходити до розваг…

Провівши ранок у лісі, доктор Лектер їхав додому, до свого затишного прихистку на мерілендському узбережжі. Образ Кларіс Старлінг, яка біжить лісовою стежкою крізь падолист, тепер уже добре закарбувався в його палаці пам’яті. Він став джерелом насолоди, до якого з фойє можна дістатися менш ніж за секунду. Лектер бачить, як біжить Старлінг, і його візуальна пам’ять має таку властивість, що дозволяє відшукувати в цьому видовищі нові деталі: він чує, як великі, міцні білохвості олені стрибають повз нього пагорбом, бачить мозолі на їхніх суглобах, реп’яхи, що заплуталися в хутрі на животі найближчої тварини. Лектер зберігає цей спогад в одній із сонячних кімнат палацу, якомога далі від маленького пораненого оленяти…

Знов удома, знов удома, гаражні двері з тихим гудінням опускаються за його пікапом.

Коли опівдні двері знову піднялися, з гаража виїхав чорний «ягуар», а в ньому — доктор, одягнений для виходу в місто.

Доктор Лектер ходив на закупи з превеликим задоволенням. Він одразу ж поїхав до «Hammacher Schlemmer», постачальника елітних товарів для дому, а також спортивного й кулінарного обладнання, і там не поспішав. І досі перебуваючи, так би мовити, у лісовому настрої, він виміряв кишеньковою рулеткою розміри трьох великих кошиків для пікніка — усі плетені, лаковані, з прошитими шкіряними ремінцями та міцними застібками з жовтої міді. Зрештою він зупинився на кошику середнього розміру, бо в ньому поміщалося столове накриття тільки на одну особу.

У плетеному кошику був термос, небиткі склянки з товстим дном, товсті фаянсові тарілки та столові прибори з неіржавкої сталі. Аксесуари йшли в комплекті з кошиком. Довелося їх купити.

Наступними зупинками доктора були магазини «Тіффані» й «Крістофль», де він зміг замінити важкі пікнікові тарілки на жіанську порцеляну з орнаментом у стилі chasse[112] з листям і гірськими пташками. У «Крістофлі» він придбав своє улюблене столове срібло дев’ятнадцятого століття: з орнаментом «кардинал», у черпалі ложок — штамп виробника, знак «щурячого хвоста» на нижньому боці руків’я. Виделки з глибокими вигинами, широко поставленими зубцями, а довгі й важкі ручки ножів приємно лягають у долоню. Прибори балансували в руці як добрі дуельні пістолети. У секції кришталю доктор ніяк не міг обрати підхожий розмір склянок для аперитиву і зрештою зупинився на бокалах ballon[113] для бренді, з вузькою шийкою, проте з приводу винних бокалів питань не виникало. Доктор узяв «Ріделя» двох різних розмірів із широкою шийкою, куди можна було вільно опустити носа.

У «Крістофлі» він також знайшов лляні світло-кремові серветки під тарілки й кілька гарних серветок із дамаської тканини з малесенькою, мов крапля крові, трояндою, вишитою в куточку. Ця вишивка здалася доктору Лектеру потішною, тож він купив шість серветок, аби завжди бути при повному спорядженні, враховуючи час на прання.

Він придбав два хороші портативні газові пальники потужністю 35 000 BTU (на таких у ресторанах готують їжу при відвідувачах), а ще вишуканий мідний рондель і мідну сковорідку fait-tout[114] для соусів, виготовлені для паризького магазину «Дойлеран», і два вінчики для збивання. Він не зміг знайти кухонних ножів із вуглецевої сталі, яку ставив набагато вище за неіржавку, а також не відшукав кількох ножів спеціального призначення, які мусив полишити в Італії.

Останньою зупинкою доктора стала компанія-постачальник медичного обладнання неподалік Лікарні милосердя, де за вигідною ціною він придбав майже нову патологоанатомічну пилу «Страйкер», яка чудово вмістилася в пікніковому кошику на місці термоса. Гарантійний строк іще не скінчився, і до пилки додавались універсальне й дугове леза, а також долото для зняття черепної кришки — тепер його batterie de cuisine[115] був майже вкомплектований.

Доктор Лектер прочиняє скляні двері, щоб впустити прохолодне вечірнє повітря. Під місяцем і хмарами, що відкидають долі рухливі тіні, розкинулась затока кольору сажі й срібла. Доктор налив у новий кришталевий келих вина й поставив його на підсвічник на клавесині. Винний букет змішується з солоним повітрям, і доктор Лектер має змогу ним насолодитися, не відриваючи рук від клавіш.

Свого часу в нього були і клавікорди, і верджинели, й інші ранні клавішні інструменти. За звуком і відчуттям він надавав перевагу клавесину, й, оскільки немає можливості контролювати гучність струн, що защипуються плектром із пера, музика щоразу приносить новий досвід, раптовий і цілісний.

Доктор Лектер дивиться на інструмент, розводячи і змикаючи долоні. Він знайомиться зі щойно придбаним клавесином так, як знайомився б із привабливою незнайомкою за допомогою ненав’язливої, цікавої зауваги — він починає з пісні «Зеленіє гостролист», написаної Генріхом VIII.

Підбадьорений результатом, він береться за «Сонату сі-бемоль мажор» Моцарта. Вони з клавесином поки ще не стали близькими друзями, але відгук інструмента на дотики Лектера свідчить про те, що незабаром вони знайдуть спільну мову. Здіймається вітерець, вогники свічок миготять, але доктор Лектер заплющив очі проти світла, звернув обличчя догори й грає, грає. Мильні бульбашки злітають із розчепірених, мов зірочки, Мішиних рук, поки вона розмахує ними на вітрі понад ванночкою, а коли доктор із запалом переходить до третьої частини, крізь ліс легко, мов пливе, біжить і біжить Кларіс Старлінг, під її ногами шелестить листя, високо між гілок чепурних осінніх дерев шелестить вітер, попереду неї зриваються з місця олені, самець-перволіток і дві самки, вони стрибають через стежку так, як стрибає серце в грудях. Раптом земля холоне, і чоловіки в лахмітті виводять із лісу маленьке оленя. З оленяти стирчить стріла, воно пручається мотузці, що обвиває його шию, чоловіки тягнуть поранене звіря, аби не нести тушу з лісу до сокири, і музика зупиняється, завмирає над закривавленим снігом, доктор Лектер чіпляється руками за край обертового стільця. Він робить глибокий вдих, потім ще один, кладе руки на клавіші, через силу награє музичну фразу, тоді ще кілька, але передзвін замовкає.

Чутно, як із доктора вислизає тонкий, нестримний крик, що уривається так само раптово, як і музика. Лектер довго сидить за клавесином, похиливши голову над клавішами. Потім він безгучно підводиться та йде з кімнати. Неможливо визначити, де саме він перебуває в цьому темному будинку. Вітер із Чесапікської затоки посилюється, колише вогники свічок, доки ті не згасають, співає між струн клавесина в темній кімнаті — то випадкова мелодія, то тонкий крик із далекого минулого.

Розділ 55

Регіональна середньоатлантична виставка ножів і вогнепальної зброї в Концертному залі пам’яті жертв війни. Цілі акри складаних столів, ціле поле вогнепальної зброї, здебільшого пістолети та рушниці штурмового типу. На стелі миготять червоні промені лазерних прицілів.

Справжні любителі активного відпочинку на природі тепер нечасто приходять на зброярські виставки. Річ тут у смаку. Вогнепальна зброя стала чорною, зброярські виставки — тоскними, безбарвними й безрадісними, як і внутрішні пейзажі більшості відвідувачів.

Погляньте на цей натовп: нечупарні, злі чоловіки з косими очима й закрепом у шлунку, серця наче вилиті з густої смоли. Саме вони є головною небезпекою, коли йдеться про право приватних осіб на володіння вогнепальною зброєю.