Ганнібал

Фіолетовий баклажан на городі.

Серед дня у високому мисливському будиночку гарячої води не було, тож Мішина нянька виносила на город стару мідну ванну, аби сонце нагріло воду для купання дворічної дівчинки. Міша сиділа в блискучій ванні серед овочів на теплому сонці, навколо неї порхали капустяні білани. Води наливали небагато, аби тільки прикрити пухкенькі ніжки, але її серйозному братові Ганнібалу й великому собаці суворо-пресуворо наказували глядіти Мішу, поки нянька ходила до будиночка по купальне простирадло.

Деяким слугам Ганнібал Лектер видавався лячною дитиною, страшенно вдумливою, незвично обізнаною, але його не боялася стара нянька, яка добре знала свою справу, і ще його не боялася Міша, яка прикладала свої дитячі, розчепірені, мов зірочки, рученята до його щік і сміялася просто йому в обличчя. Міша нахилилася вбік і простягла руки до баклажана, на який вона так любила дивитися на сонці. Її очі були не бордовими, як у брата Ганнібала, а синіми, та коли вона дивилася на баклажан, очі, здавалося, переймали від нього колір, починали темнішати. Ганнібал Лектер знав, що вона просто обожнює цей колір. Коли Мішу занесли в хатинку, а помічник кухаря з бурчанням прийшов виливати ванночку на город, Ганнібал опустився навколішки перед грядкою з баклажанами. У мильних бульбашках роїлися відблиски, фіолетові й зелені, поки пузирі лускали на зораній землі. Ганнібал дістав маленький складаний ніж, перерізав плодоніжку баклажана й натер овоч хустинкою до блиску. Плід грів йому руки, теплий від сонця, теплий, мов жива тваринка, поки він ніс його до Мішиної кімнати, а тоді поклав на видне місце, де вона могла його бачити. Міша любила темно-фіолетовий колір, любила колір баклажана все своє коротке життя.

Ганнібал Лектер заплющив очі, аби знов побачити оленів, що стрибають перед Старлінг, побачити, як вона стрибає стежкою, як сонце оплітає її золотистим мереживом, але олень щось не той, це ж те саме мале оленятко зі стрілою в боці, і воно пручається, тягне мотузку на шиї, поки його ведуть на забій, маленький олень, якого з’їли перед Мішею, і Лектер не міг більше лежати, він підвівся, руки й губи забризкані соком від фіолетових мускатних ягід, кутики рота опущені, мов у грецької маски. Він поглянув на стежку вслід Старлінг. Глибоко вдихнув носом, увібрав цілющий аромат лісу. Він дивився на те місце, де зникла Старлінг. Там стежка видавалася світлішою, ніж ліс навколо, наче вона лишила по собі яскраву пляму.

Він швиденько піднявся на саму верхівку пагорба й попрямував униз іншим схилом, до стоянки біля кемпінга, де лишив свій фургон. Він хотів вийти з парку до того, як Старлінг дістанеться свого автомобіля, що стояв за дві милі від головного паркінгу біля кабінки єгеря, зачиненої на сезон.

Вона добіжить до своєї автівки тільки хвилин за п’ятнадцять.

Доктор Лектер припаркував фургон біля «мустанга», двигун не заглушив. Йому вже випадало кілька нагод роздивитися її автівку на паркінгу продуктового магазину біля її дому. За склом старого «мустанга» Старлінг виднілася наліпка з річною перепусткою до парку штату Вірджинія, і саме ця деталь розповіла Ганнібалові Лектеру про місце, тож він одразу купив карту парку й на дозвіллі дослідив його.

«Мустанг» був замкнений, стояв, похилившись над своїми широкими колесами, мов уві сні. Автівка Старлінг потішила Лектера. Вона була чудернацькою і водночас надзвичайно ефективною. На хромованій дверній ручці він не відчув жодного запаху, навіть упритул. Він розгорнув пласку сталеву відмичку й просунув її у дверцята над замком. Сигналізація? Так? Ні? Клац. Ні.

Доктор Лектер сів у машину, повітря в салоні було насичене запахом Старлінг. Кермо товсте, затягнуте шкірою. На накладці по центру стояло слово «МОМО». Лектер дивився на це слово, похиливши голову набік, мов папуга, а потім витягнув губи й нечутно прошепотів: «МО-МО». Він відкинувся на спинку сидіння, заплющивши очі, дихаючи, здійнявши брови, наче прийшов на концерт.

Потім, мов істота зі своєю окремою свідомістю, між губами з’явився гострий, рожевий кінчик язика, ніби змія, що намагалася вилізти з його обличчя. Не змінюючи виразу, наче не усвідомлюючи власних рухів, Лектер похилився вперед, за запахом знайшов шкіряне кермо та обхопив його гнучким язиком, намацав язиком западинки від пальців на зворотному боці керма. Він спробував на смак відполіроване місце в правому горішньому секторі, куди лягала її долоня. Тоді знов відкинувся на сидінні, язик повернувся на своє місце, стиснуті губи ворушилися, наче він смакував вино. Лектер глибоко вдихнув і не випускав повітря, поки вибирався й замикав «мустанг» Кларіс Старлінг. Він не видихав, тримав її в роті й легенях, поки старий фургон не виїхав за межі парку.

Розділ 54

У поведінковій психології є така аксіома, що вампіри полюють на певній обмеженій території, а канібали шукають собі жертв по всій країні.

Кочове життя не сильно вабило доктора Лектера. Йому вдавалось успішно уникати правоохоронців здебільшого завдяки тому, що він довго, якісно, уважно розробляв фальшиві особистості, дбав про них, а також завжди мав доступ до грошей. Спонтанні й часті переїзди з цим ніяк не були пов’язані.

Маючи дві надійні підставні особистості, кожна з чималим капіталом, плюс третій пакет документів на керування й купівлю транспортних засобів, він уже за тиждень після прибуття без проблем звив собі затишне гніздечко в Сполучених Штатах.

Лектер обрав штат Меріленд, приблизно за годину їзди від «Мускусного щура» Мейсона Верджера й на досить зручній відстані від філармоній і театрів Вашингтона та Нью-Йорка.

Ділові справи доктора Лектера не викликали жодної підозри, і всі його основні особистості мали непогані шанси пережити стандартну перевірку. Навідавшись до однієї камери схову в Маямі, він на рік винайняв у німецького лобіста приємний, усамітнений будинок на березі Чесапікської затоки.

Переспрямовуючи виклики зі спеціальним сигналом через два телефони в дешевій квартирі у Філадельфії, він міг дістати собі за першої потреби чудесні контрамарки, не покидаючи затишку своєї нової оселі.

Він завжди розраховувався готівкою і миттю викуповував у спекулянтів найкращі квитки на виступи симфонічних оркестрів, а також цікаві йому балетні та оперні вистави.

Серед бажаних принад нового будинку був просторий гараж на дві машини з майстернею і хороші звідні двері. Там доктор Лектер ставив два свої автомобілі: шестирічний пікап «шевроле» з трубчастою рамою й лещатами на кузові, що він викупив у сантехніка й маляра, і «ягуар» седан із суперчарджером, орендований у холдинговій компанії з Делаверу. Пікап щодня набував нового вигляду. Серед знарядь, які він клав у кузов чи кріпив на раму, були: малярська драбина, труба, вироби з ПВХ, жаровня для барбекю і балон з бутаном.

Налагодивши побут у Меріленді, він цілий тиждень частувався концертами й музеями в Нью-Йорку, а каталоги з найцікавіших художніх виставок надсилав у Францію кузенові, знаменитому художнику Балтусу.