— Зрозуміло. І коли ти працював у психіатричній лікарні, то бачив взаємодію Кларіс Старлінг і Ганнібала Лектера, тобто, маю на увазі, бачив, як вони спілкуються?
— Мені здалося, що вони…
— Почнімо з того, що конкретно ти бачив, а не що ти про це подумав, зробиш мені таку ласку?
Мейсон утрутився:
— Він достатньо розумний, аби висловити власну думку. Барні, ти знаєш Кларіс Старлінг.
— Так.
— І знався з Ганнібалом Лектером протягом тих шести років.
— Так.
— Що між ними таке?
Спершу Крендлерові було важко розібрати високий, хрипкий голос Барні, але саме Крендлер поставив посутнє питання:
— Поведінка Лектера змінювалася під час розмов зі Старлінг, Барні?
— Так. Здебільшого він узагалі не реагував на відвідувачів, — сказав Барні. — Інколи він міг так довго не кліпати очима, що цим ображав науковців, які намагалися пролізти йому в голову. Один професор навіть розплакався. Він не жалів Старлінг, але й розмовляв із нею більше, ніж з іншими. Зацікавився нею. Вона його заінтригувала.
— Яким чином?
Барні стенув плечима:
— Жінок він майже не бачив. А вона дуже приваблива…
— Твоя точка зору мене не цікавить, — сказав Крендлер. — Це все, що тобі відомо?
Барні не відповів. Він поглянув на Крендлера так, наче в того ліва і права півкулі мозку зчепилися, мов собаки на паруванні. Марґо розчавила ще один горіх.
— Продовжуй, Барні, — сказав Мейсон.
— Вони були відверті одне з одним. Він цим і підкуповує. Створюється враження, що він не може низійти до брехні.
— Не може що до брехні? — перепитав Крендлер.