Ганнібал

Він не на жарт перелякався, що після вбивства Ньйокко доктор Лектер зникне. Коли Пацці знову помітив його за роботою під лампою в Санта-Кроче, то відчув, наче небеса над ним змилостивились — доктор гадав, що йому нічого не загрожує.

На тихому плесі Квестури смерть цигана не пустила жодної брижі, її пов’язали з наркотиками — на щастя, навколо тіла валялися використані шприці (звична річ у Флоренції, де їх видавали задарма).

Приїхати й побачити гроші. Пацці наполіг.

Внутрішній візуал Рінальдо Пацці пам’ятав образи до останньої дрібниці: перший раз, коли він побачив у себе ерекцію, перший раз, коли побачив власну кров, перша оголена жінка, розмите видіння першого кулака, що летить йому в обличчя. Він пам’ятав, як знічев’я забрів у Сієні в бічну капелу і раптом побачив обличчя святої Катерини — муміфікована голова в білосніжному апостольнику, що покоїться в саркофазі у формі церкви.

Три мільйони доларів справили на нього таке саме враження.

Три сотні перев’язаних пак зі стодоларовими купюрами, із серійними номерами врізнобій.

У суворій і малій, мов капела, кімнаті женевського «Credit Suisse» юрист Мейсона Верджера показав Рінальдо Пацці гроші. Їх прикотили зі сховища в чотирьох глибоких банківських скринях із мідними кодовими панелями. Банк «Credit Suisse» також надав лічильний апарат, терези та клерка, який мав рахувати й зважувати. Пацці не скористався його послугами. Він просто поклав на гроші руки.

Рінальдо Пацці був дуже компетентним слідчим. Він двадцять років винюхував і ловив фальшивомонетників. Стоячи там, при грошах, слухаючи умови угоди, він не почув жодної фальшивої нотки. Якщо він видасть їм Ганнібала Лектера, Мейсон видасть йому гроші.

Пацці аж розчервонівся від задоволення, коли збагнув, що ці люди налаштовані цілком серйозно — Мейсон Верджер насправді йому заплатить. І в Пацці не було ілюзій щодо долі Лектера. Він продавав чоловіка на муки та смерть. Віддамо йому належне, слідчий усвідомлював, що робить.

«Наша свобода варта більше, ніж життя цього монстра. Наше щастя важливіше за його страждання», — думав він із холодним егоїзмом приреченого. Чи це «наше» стосувалося всього людства, чи лише Рінальдо та його дружини — складне питання, на яке навряд чи існує єдина відповідь.

У цій кімнаті, такій блискучій і швейцарській, Пацці склав собі останню обітницю. Він відірвав погляд від грошей і кивнув юристові, містеру Коні. Юрист відрахував із першої скрині сто тисяч доларів і передав їх Пацці.

Містер Коні коротко переговорив із кимось по телефону й передав слухавку Пацці.

— Лінія закодована, — додав він.

Пацці почув американську вимову, яка мала свій особливий ритм, слова виходили за єдиним подихом, потім пауза, вибухові губилися. Від цього звуку Пацці трохи запаморочилось, наче йому стало складно дихати разом із мовцем.

Без передмов — питання:

— Де доктор Лектер?

Тримаючи в одній руці гроші, а в другій — слухавку, Пацці не вагався:

— Він досліджує палаццо Каппоні у Флоренції. Він… куратор.

— Покажіть, будь ласка, своє посвідчення містерові Коні й передайте йому слухавку. Він не вимовлятиме вашого імені телефоном.

Містер Коні дістав із кишені список, звірився з ним, переказав Мейсонові якісь закодовані фрази й передав слухавку назад Пацці.