Ганнібал

— Ви отримаєте решту суми, коли ми візьмемо його живцем, — сказав Мейсон. — Ви не мусите піймати його самотужки, але вам треба буде вказати на нього та заманити в наші руки. Також мені потрібні документи, будь-яка інформація, що ви на нього маєте. Ви повертаєтеся до Флоренції сьогодні? Сьогодні ж увечері ви отримаєте інструкції щодо подальшої зустрічі в околицях Флоренції. Зустріч відбудеться не пізніше ніж завтра ввечері. Подальші інструкції на зустрічі вам передасть чоловік, якого ви виведете на доктора Лектера. Він спитає, чи не знаєте ви квіткаря. Відповісте, що всі квіткарі — пройдисвіти. Ви мене зрозуміли? Я хочу, аби ви знайшли з ним спільну мову.

— Я не хочу, щоб доктор Лектер… коли ми… не хочу, щоб він був у Флоренції, коли я…

— Я розумію ваше занепокоєння. Не хвилюйтеся, його там не буде.

Розмова урвалася.

За кілька хвилин, коли документи було підписано, на зберігання довіреної особи відправилися два мільйони доларів. Мейсон не міг отримати їх назад, але міг видати їх Пацці на вимогу. Представник «Credit Suisse», якого викликали в кімнату для перемовин, поінформував Пацці, що банк відніме відсотки від його депозиту, якщо його конвертувати в швейцарські франки, і заплатить тільки три складні відсотки за першу сотню тисяч франків. Представник подарував Пацці примірник Статті 47 про банківську таємницю «Bundesgesetz über Banken und Sparkassen» і погодився зробити переказ у «Королівський банк Нової Шотландії» або на Кайманові Острови одразу ж після видачі коштів, якщо цього забажає Пацці.

У присутності нотаріуса Пацці підписав папери, за якими в разі смерті Пацці право на користування рахунком переходило до його дружини. Коли зі справами було покінчено, руку на прощання простягнув тільки офіційний представник банку. Пацці й містер Коні не дивились один одному у вічі, хоча вже в дверях містер Коні кинув йому «до побачення».

Остання пересадка в Мілані на шляху додому, літак пірнає крізь грозу, пропелер на тлі темно-сірого неба в ілюмінаторі Пацці схожий на темний диск. Блимає блискавка й гримить грім, а вони хитаються над старим містом, кампаніла й баня собору лишилися далеко внизу, у ранніх сутінках загоряються ліхтарі, спалах і гуркіт схожі на ті, що Пацці пам’ятав із дитинства, коли німці підірвали всі мости через Арно, лишивши тільки Понте Веккіо. І на мить, коротку, мов спалах блискавки, він пригадав, як маленьким хлопчиком бачив полоненого снайпера, прикутого до Мадонни з ланцюгами, щоб той помолився перед розстрілом.

Спускаючись крізь озоновий запах блискавок, відчуваючи вібрацію від грому на обшивці літака, Пацці з давнього роду Пацці повертався у своє давнє місто з метою такою ж давньою, як сам час.

Розділ 33

Рінальдо Пацці залюбки продовжив би спостереження за своєю ціллю в палаццо Каппоні, але не мав змоги.

Натомість Пацці, досі під враженням від вигляду грошей, мусив стрибати у вечірній костюм і поспішати до дружини на довгоочікуваний концерт Флорентійського камерного оркестру.

Театро Пікколоміні, удвічі зменшена копія величного венеційського Театро ла Феніче, — це барокова ювелірна шкатулка з позолоти й плюща, де на розкішній стелі херувими нехтують законами аеродинаміки.

До того ж добре, що театр гарний, бо інколи виконавцям будь-яка допомога не завадить.

Несправедливо, але й неминуче, що музику у Флоренції оцінюють за безнадійно високими стандартами міської культури. Флорентійці — то велика вчена громада меломанів, що типово для Італії, проте час від часу вони страждають від браку музичних талантів.

Під оплески в кінці увертюри Пацці ковзнув у крісло біля дружини.

Вона підставила пахку щоку. Серце немов розросталось у грудях, коли він дивився на неї у вечірній сукні. З у міру глибокого декольте линув теплий аромат, а в руках вона тримала партитуру в шикарній папці від Ґуччі, яку їй подарував Пацці.

— З новим альтистом вони у сто разів краще грають, — видихнула вона на вухо Пацці.

Цей чудовий музикант на viola da gamba став на заміну невимовного нездари, кузена Сольято, який без сліду пропав кілька тижнів тому.

Доктор Ганнібал Лектер позирав зі своєї високої ложі, самотній, бездоганний у білій краватці. Обличчя й манишка, здається, витають серед темної ложі, обрамлені позолоченим бароковим різьбленням.

Пацці помітив його, коли після першого поруху на сцені спалахнуло світло, і, перш ніж він зміг відвести очі, голова доктора повернулася до Пацці, мов сова глипнула, і вони зустрілися поглядами. Мимоволі Пацці з такою силою стиснув зап’ястя дружини, що вона на нього озирнулася. Після того Пацці дивився виключно на сцену, гріючи тильну сторону руки біля стегна дружини, ніжно стискаючи її пальці.