– Тихо-тихо-тихо.
– Я тебе приб’ю! – просичала вона.
– Не у ваших інтересах. Я сам прийшов, із миром.
Кулаки розтиснулися.
– Кажіть, – знову перейшла на «ви».
Штефко видихнув, тильним боком правої долоні витер змокрілого лоба, заговорив:
– Зранку в містечку нашому новин забагато. Начальнику міліції капут, купу його посіпак пов’язали. Не знаю, як кому, а мені дихати легше.
– До чого тут моя донька?
– Не лише вона, шановна Ольго. Думаєте, приховувати правдиву інформацію про причини смерті отих, знайдених на проклятій дорозі, чи інших – моя забаганка? Отакий Штефан Попеляк поганець? Та Ярмолюку нашому просто не хотілося привертати до району зайвої уваги! Якщо є така можливість – змушував писати висновки не про насильницьку смерть, а про нещасні випадки. Кажу вам: ножові рани, несумісні з життям, він вимагав видавати за інфаркти!
– Як це?
– Отак! – коротун завівся. – Людині стало зле, вона впала, на щось нахромилася! Розумієте тепер, у чому справа! Менше кримінальних трупів – менше смикає начальство. Перевірок різних так само менше! Чув, контрабас покривав, сам ніби активно ним займався, мав із того відсоток. Зрозуміло, чому вів таку політику.
– Ясно. Донька моя тут яким боком?
– Не лише вона.
Ольга пожувала губами.
– Нічого не розумію. Ви можете ясніше говорити?
– Намагаюся, – Штефан знову витер лоба рукою, руку – об штани. – Добре, що по тіло того хлопця, Євгена, приїхали батьки й забрали. Справжню причину смерті я вам при зустрічі повідомив, і вона не розголошується. Причини вже пояснив…
– Та не товчіть ви вже воду в ступі! – вона знову почала втрачати терпець.
– Двоє інших, чиї трупи знайшли на краю дороги раніше… Хлопець, віком як той Женя, і дівчина. Їм нічого не кололи. Але смерть насильницька. При цьому, шановна Ольго, обох справді кусали.
– Кусали?
– Зубами, – кивнув Штефко. – Не імітація. Шиї прокушені приблизно в однакових місцях, до крові. Це підказує: кожного спершу вкусили, потім – убили. Провалили голови ззаду. Не можна показувати на собі, але ось тут.
ebooksa