Збігається в часі, подумала Ольга. Навіть якщо коротун трохи поплутав дні, усе одно – Яна була на автостанції вже після того, як їх із Євгеном бачили в Піщаному. Знову трохи закусивши губу, Ольга зробила подумки нехитру математичну вправу. Якщо все так, як каже Штефан, отже, між їх появою в Піщаному й моментом, коли Яна шукала можливість туди повернутися, є чимала темна прогалина.
Щось погане трапилося саме в той проміжок часу, який Ольга досі не спромоглася відтворити.
– Чому збрехали?
– Боявся.
– Кого?
– Кажу ж, Ярмолюка. Хтозна, що б почалося, аби сказав вам усе позавчора. Людина з Києва, активна, наполеглива. Напевне має якісь зв’язки. Як знатиме, що сліди доньки загубилися тут, у Шацьку, а її друга десь поруч убили – здійме бучу. Одне потягне за собою інше, принцип доміно спрацює. Начальнику поліції, ще й при його нечистих справах, того не треба. Хто винен? Штефан Попеляк, патологоанатом. Знайшли б і мій труп на проклятій дорозі…
– Схоже, ви вірите в страшні казки.
– Я, шановна Ольго, вірю своїм очам. А вони, – Штефан торкнувся їх розчепіреними пальцями, – бачили ті трупи.
Вона нарешті перевела подих.
– Уже не боїтеся.
– Хай тепер Ярмолюк боїться.
– Гаразд, – вона підвелася. – Гайда, покажете мені того таксиста.
– А отут, з вашого дозволу, вже самі, – коротун теж підвівся. – Бог знає, як там у вас піде. Місто, кажу ж, маленьке. У разі чого я знову буду винен. Не начальнику поліції, так ще комусь.
– Не думала, що люди вашої професії такі страхополохи. З трупами маєте справу.
– І що?
– Не кожен може. Страшно.
– Забобони, – відмахнувся Штефан. – Мрець вам уже нічого не зробить. То все страшилки про зомбі. Боятися, шановна Ольго, треба живих.
Він махнув на прощання, посунув до дверей.
– Чекайте!
– Що? – коротун повернувся.
ebooksa