– Не знаю, – відповідь була спокійною, якщо не сказати – байдужою.
– Та щойно ж зізналися – бачили! Отже, знаєте!
– Чекайте, – голос Таміли посуворішав. – Я в чомусь зізналася? Тобто, по-вашому, скоїла щось протиправне, огидне, приховувала – і раптом маєте, визнала?
– Я не…
– Ви перекручуєте мої слова! – це звучало, наче вирок. – Так, я зустрічала дівчину з фотографії, говорила з нею та її другом. Це зовсім не означає, що я знаю, де вони тепер!
– Євгена вбили!
– Хто це ще такий?
– Ви ж балакали з ним! Друг моєї Яни!
– Та звідки я знаю, кого як звуть! Ім’я вашої доньки ось тільки від вас почула!
– Ні, ви все мені розкажете!
Ольга кинулася на Тамілу, очі сяйнули знайомим уже Чотареві блиском. Справжня дика кішка. Зараз учепиться нігтями в очі.
Таміла встигла сахнутися, відступити.
А Вадим, із небаченою для кульгавого спритністю – стати між ними.
– Брейк! Подуріли! Та розберіться ви спокійно! – гаркнув. – Не можете самі, дайте мені розрулити!
– Їдьте звідси! – вигукнула Таміла в нього за спиною.
Чотар повернувся, уже опанував себе.
– Ніхто нікуди не поїде тепер. Ви маєте це зрозуміти, Таміло… По батькові?
– Григорівна. Що я повинна розуміти?
– Мою… дружину. І мене. Нас, – дивився їй в очі, вів упевнено. – Ми нарешті напали на слід. Зустріли людей, котрі бачили Яну з Женею. Ви знаєте, до речі, що хлопця знайшли мертвим?
– Звідки? Якщо це показували по телевізору, то не в нас. Аби розуміли: у Піщаному люди ловлять на хатні антени лише три, кому пощастить – чотири канали. У нас не всюди є навіть стільникове покриття. Спробуйте зловити мережу. Благо, стаціонарні телефони лишилися в тих, хто поставив у кращі часи. Тобто з Інтернетом теж проблеми. Наше село дійсно відрізане від усього, від чого тільки можна відрізати шістдесят сімох людей у третьому тисячолітті.
ebooksa