– Ти бач! – мугикнув Чотар. – Не дуже здивуюсь, якщо котів тут більше, ніж людей. Ось повилазять разом із собаками, оточать нас, візьмуть у кільце…
– Ви ж не любите казок, – різкувато обірвала Ольга. – Чорт забирай, як же Яну занесло сюди!
– Слушне зауваження, – кинув Вадим.
– Тобто?
– Маєте рацію, кажу. Озвучили мої думки, із язика зняли.
Поясню пізніше, треба ще дещо перевірити.
Він знову запустив двигун.
– Чекайте, – Ольга накрила його руку своєю, легенько стиснула. – Ми заїхали сюди в пошуках моєї доньки. Якщо зараз вам щось зайшло в голову, якщо це допоможе просунутися вперед, якщо є бодай одна зачіпка, ви повинні мені сказати.
– Повинен, – погодився Чотар. – І скажу. Але, з вашого дозволу, лиш тоді, коли думки й припущення оформляться в щось цілісне й прийнятне. Годиться?
Ольга пустила його, промовчала й відвернулася. Аби зайняти себе чимось, витягнула цигарку. Поки вирулили в центральну частину, устигла докурити. І вийшла першою, щойно зупинилися на невеличкому майдані.
Зараз стояли навпроти одноповерхової прямокутної цегляної будівлі з пласким дахом, зведеної не раніше, ніж років сорок тому. Схожі безликі будівлі, не інакше спроектовані одним архітектором за типовим проектом, Ольга бачила по селах і селищах Київщини, через які проїжджала свого часу. Зазвичай вони призначалися для місцевих адміністрацій, і від інших ця відрізнялася тим, що над входом не теліпався державний стяг. Місце для нього було, тим більше дивно, якось самотньо виглядав флагшток без прапора.
– Наче вимерли всі, – буркнув Чотар, виходячи слідом і з хрускотом потягаючись. – Зараз закричу, іншого способу привернути чиюсь увагу не бачу.
Він витягнув із машини ковіньку, та не сперся на неї – підхопив, крутнув цирковим жестом, спритно перехопив посередині. Потім, стиснувши, покульгав до входу. Ступив на першу з трьох бетонних сходинок ґанку, коли двері широко розчинилися зсередини.
– Шукаєте когось?
3
Вони не чекали такої раптової появи.
Вадим ступив на два кроки назад, Ольга наблизилася, стала поруч.
– Добрий день! – вичавила з себе, у роті чомусь стало сухо. – Чого ж, зранку був добрий, – мовила невисока худорлява жінка у великих круглих окулярах із цілком сучасною оправою. – Так кого шукаєте?
– Доньку! – випалила Ольга.
Спіймала несхвальний погляд Чотаря. Та стримуватися не збиралася, адже заїхала сюди задля цього. Ще й повторила, аби відкинути будь-яку можливість для відступу чи маневру:
ebooksa