– Тим більше. Яким вітром сюди занесло не просто двох молодих людей, а пару з Києва? Їм же тут чогось треба було? Може, щось чи когось шукали.
– Аби не заважав ніхто. Подалі від цивілізації. То вже хлопчина мені видав.
Чотар глянув на Ольгу.
– На мою доньку не схоже, – відрізала вона.
– Ми мало знаємо своїх дітей, – вставила Таміла. – Говорячи зі мною, дівчина сказала саме це. Ну, приблизно в такому дусі.
– Полювали на нові враження, – додав Макар. – Тільки не треба зараз заперечувати: тут, у Піщаному й околицях, ловити нема чого. Усе в нас є. Враження – не завжди екстремальний вид спорту чи навіть полювання з риболовлею. Часом перебування в тихому місці дає їх більше, ніж американські гірки. Але… не у вашому випадку.
Ольга здригнулася.
Хребтом знизу вгору пробіг зрадницький холодок.
– Ви не договорюєте чогось, – вичавила.
– Справді, Макаре. Що відбувається? – суворо запитала Таміла. – Про який випадок мова?
– Та ви ж хіба питали! – вигукнув він. – І потім, вам скажи… Не люблять таких тем. Точніше, такої.
– Говори!
Вівчарка Атос рикнула в унісон, мовби підтримуючи вимогу.
– Прокляту дорогу вони шукали, – вичавив плямистий. – Хлопака той затявся нею прогулятися.
9
Далі пішки не йшли – мисливець наполіг, аби їхали.
Таміла спершу хотіла лишити компанію в спокої. Не казала нічого, та всім своїм виглядом дала зрозуміти: змарнувала на незваних гостей забагато часу. Проте останньої миті, коли джип уже рушав, жестом попросила Гнатюка пригальмувати, діловито всілася на заднє сидіння, поруч із Ольгою. Не пояснила, та її й не питали. Макар поставився спокійно, схоже, тертя з Радзівіл дійсно мали місце.
Природу конфлікту Ольга не намагалася зрозуміти – тут, у Піщаному, їй усе здавалося позбавленим раціональної складової. Хоч колись місцевість була облаштована аж надто раціонально, правильно, із максимальною користю для її мешканців.
Джип оминув територію занедбаного футуристичного «Затишку», і звідти дорога пішла трохи вгору. Знову подолали лісовий коридор, із нього машина виринула на відкритий простір. Зі свого місця Ольга побачила ліворуч блиск води на сонці, далі – чергову лісову стіну. Прямо, на вершині пагорбка, бовваніла ошатна хатка, оточена деревами й невисоким дерев’яним парканом, який би нікому не перешкодив забратися всередину. Але місцевість, де вони опинилися, викликала в Ольги стійку асоціацію з безлюдним островом. Тільки замість безмежної океанської гладіні резиденцію мисливця оточував з трьох боків праліс, із четвертого – неширока річка.
Водій та пасажири залишили автомобіль біля будинку. Макар, не соромлячись нікого, потягнувся до хрускоту в суглобах. Потім не стримався – крикнув:
ebooksa