Такого не чекала навіть Ольга. Стрепенулася, очі забігали. Фізично відчула, як Тамілу й Гнатюка накриває хвиля неприязні до прибульців. Уже хотіла нагадати – у їхній ситуації не шукають ворогів. Її випередили.
– Ви зараз навіщо це сказали? – Таміла не вимовила – виплюнула запитання.
– Справді, як розуміти вас? – напружився й різко поміняв тон Макар.
– Буквально, так як я запитав, – Вадим говорив упевнено, кожна наступна фраза нагадувала влучний удар гострої сокири по поліну. – Скільки вже базікаємо, ходимо колами, слухаємо тужливі історії про злети й падіння села Піщаного. Хочете ви чи ні, як би ви не сприймали тут одне одного, висновок зі сказаного й почутого лише один: чужі тут не ходять. Про воістину райський куточок забув увесь світ. А проте сюди раптом забрідають двоє молодих киян. Не просто так, а з метою пройтися такою собі проклятою дорогою. Перевірити місцеву легенду, пошукати гострих відчуттів. Ночують десь тут, у найглухішому місці. Після чого обоє зникають. Далі хлопця знаходять на тій дорозі мертвим. Дівчину ми шукаємо досі. Тепер скажіть, що я не маю права цікавитися дивними збігами або щось не те говорю.
– Ви не пояснили думку до кінця, – з вуст Таміли слова прозвучали звинуваченням.
– Гаразд, тоді ще конкретніше, – Чотар міцніше сперся ковінькою. – Припускаю, Женю та… – швидкий погляд на Ольгу, – нашу Яну заманили сюди. Не хочу нікого образити, але щойно я всіма можливими способами добився від вас єдиного висновку: із доброго дива, випадково, дорогою в Піщане не потрапляють. Сюди або їдуть навмисне, спрямовано, маючи певну мету, наприклад, купити й облаштувати ось цей хутір під дачу. Або не їдуть узагалі. Третього не дано.
– І хто ж, на вашу думку, їх заманив? – включився Макар.
– Дивно, що вас це не хвилювало раніше, – далі Вадим вів спокійно. – Невже вас, пані Таміло, чи тим більше вас, пане Гнатюк, не зацікавило, звідки молоді кияни дізналися хоча б про ту дорогу? Думаєте, ця казочка широко відома, як байка про лох-несське чудовисько, снігову людину або чупакабру?
Таміла ступила ближче.
– Хочете почути мою думку? Ви притягуєте все за вуха й намагаєтесь покласти відповідальність за вчинки інших на нас, тутешніх. Аби потім забратися геть й остаточно демонізувати Піщане та околиці. Воно й без вас та таких, як ви, наче прокляте. Раджу вам їхати звідси, просто зараз.
– Дзузьки! – Ольга вкотре за день не стримала емоцій. – Ви обоє бачили тут Яну! Поки ми не знайдемо доказів, що її в Піщаному чи біля нього нема, не підемо звідси!
– Що для цього треба? – процідила Таміла.
– Хочу оглянути місце, де вони ночували.
– Прошу дуже, – Макар показав на дальній кут садка. – Он там, у затишку. Що це дасть?
Замість відповіді Чотар закульгав туди. Ольга пішла за ним, потім випередила, стала поміж дерев, нагнулася, тицьнула на щось пальцем.
– Вадиме! Ось, сліди! Ямки від кілків!
Наблизившись, Чотар розгледів на землі відносно свіжі круглі отвори.
10
Патики вбивали на однаковій відстані, ямки утворили правильний прямокутник.
– Я ж сам сказав – намет ставили тут, – озвався Гнатюк. Чотар розігнувся, зробив кілька кроків до протилежного краю огорожі. З цього місця відкривався вид на поле. Річка текла з іншого боку.
ebooksa