Темні таємниці

– Ой, не морочте голову! – відмахнувся Макар. – Цікаво – прогуляйтеся, розберіться.

– Вам, схоже, зовсім не цікаво?

– Ні, – він демонстративно розвернувся й посунув через двір до машини.

– Мені чужого не треба, – мовила Таміла.

– А ми пройдемося.

Узявши Ольгу за лікоть, Вадим повів її за собою з двору. Щойно вийшли, Ольга сіпнула рукою, звільняючись.

– Пустіть!

– Спокійно, – вицідив Чотар, не обертаючись. – Вони дивляться на нас, сто відсотків.

– То й що?

– Як на подружжя, ми поводимося дещо дивно, вам не здається?

– Ні, – відрізала Ольга, але пручатися перестала, спитала натомість: – Чому ми туди йдемо?

– По слідах. Яну і Євгена напевне зацікавив бункер так само, як нас. Тут же кругом ані душі. Не сидіти ж їм у наметі.

– Що ви думаєте там знайти?

Замість прямої відповіді Вадим мовчки знизав плечима.

Ользі це не сподобалося й роздратувало ще дужче. Хоча її напруження й без того досягло максимальної позначки.

– Я перестала вас розуміти. Ви дієте навмання, бо самі не знаєте, чого хочете.

– Ви маєте рацію, – мовив Чотар замислено. – Слідство так і проводиться – навпомацки. Перевіряються всі варіанти. Раптом вийде намацати щось там, де найменше чекаєш. Ми з вами, Ольго, оглядаємо місце ймовірного злочину.

– Так, – вона зупинилася. – А детальніше?

– Тільки стійте так, не повертайтеся. Закуріть.

– Отут без вас обійдуся, – Ольга вийняла цигарки, затиснула одну губами, витягла з іншої кишені запальничку, пробубоніла: – Слухаю.