Чоловік із пістолетом наблизився першим.
Нахилився, зазирнув у салон.
Постукав дулом у вікно.
Делікатно вийшло.
– Ти хотіла бачити мене, Яно.
– Ще зранку переказала церберу.
– Дівчинко, цербер – це триголовий собака, із пащі якого тече отрута замість слини.
– Так називають охоронців. Я чула.
– Милий чоловік, який виконує твої забаганки, зовсім не схожий на собаку.
– Але й на милу людину так само. І потім, полонені не мають права на забаганки.
– Ти не в полоні, скільки разів казати.
– Проте й не на волі.
– Годі вже гарикатися, це щоразу заходить у коло. Ти просила мене прийти.
– Ще зранку. Хіба цербер не повинен відразу переказувати такі прохання?
– Я не мушу кидати всі справи й бігти на перший твій поклик.
– У вас тут справи аж до вечора?
– Ти тут не перший день. Ми, по-твоєму, байдикуємо? Не маємо роботи, окрім бігати довкола тебе?
– Але ж бігаєте.
– Так, досить уже гарикатися, кажу. Чи ти так розважаєшся?
– Чим ще займатися.
ebooksa