Темні таємниці

– Як і чому.

– Замучили вже ваші манери! – Ольга вдарила долонею по «бублику».

– Манери погані, – Вадим не сперечався. – Проте навіть почавши виправлятися під вашим керівництвом…

– Не пащекуйте.

– Гаразд. Олю, ми практично встановили причетність контрабандистів до вбивства Євгена і зникнення Яни. Встановити деталі – питання часу, я вже дав нам усім на це добу. Проте не менш важливо знати, як вони тут опинилися, в одному з наймальовничіших та найглухіших кутів, які бачив. І чому їх занесло саме в Піщане.

– Що дадуть ці знання, Чотарю? Хочеться вірити у ваш прогноз. За ним протягом доби знатимемо, де Яна. Ще трохи часу – обіймемо її. І вона сама відповість.

– Річ не в Яні.

– Ви знову?

– Так, – тепер уже Чотар говорив різко. – Невже не розумієте? Просто так у Піщане не потрапляють. Яна з Євгеном могли забрести сюди з іншою метою. Цікавість, бункер, контрабандисти – збіг обставин. Котрий, не приховаю, може скластися на користь вашій доньці. Але я стоятиму на своєму, Ольго: вони не перші, хто зникає в цих краях. Є ще двоє мертвих, обставини нагадати?

– Не треба, – процідила вона, повернула ключ трохи зарізко.

Двигун чхнув.

– Вдих-видих, – порадив Чотар.

– Без вас розберуся.

З другої спроби вдалося краще. Машина повільно розвернулася, рушила на виїзд. Іншого шляху звідси просто не було, сюди теж.

Якщо не рахувати дорогу, прозвану проклятою.

За межі Піщаного вирулили мовчки. Першою здалася Ольга. – Підозрюєте, у цій глушині без контрабандистів не чисто? – Не підозрюю. Знаю. Так завжди було, є і буде. Забуті всіма місця, особливо красиві й корисні, ховають чимало темних таємниць.

– Збираєтесь розгадати?

– З допомогою Яни.

– Дякую, – чи не вперше Вадим відчув у її голосі тепло.

– За що?