– Зрозуміло. Бувай.
– Чекайте!
– Що?
– Мені… мені справді нуднувато. Поговорити нема з ким.
Книжки всі вже перечитала, хоч не люблю таких.
– Вибач, ми не можемо враховувати смаки кожного.
– Отже, я тут не перша і не остання.
– Яно, не мороч голову! Бо справді таке враження, ніби покликала, аби розім’яти свого язичка! Я зайнята людина, що б ти там собі не надумала. Навіщо кликала?
– Хотіла запитати… Не знаю тільки, як правильно сказати…
– Зрозумію.
– Тут добре годують. Усе смачне й корисне.
– Бач, а відмовлялася. Голодувати хотіла. Теж мені бунтівниця.
– Якщо не маєш інших задоволень, окрім як смачно поїсти, міняєш манери й погляди.
– Так і треба. Правильно. Не можеш змінити ситуацію – отримай від неї задоволення.
– Тільки меню одноманітне. Смачне, але я завжди знаю, що принесуть.
– Хочеш поміняти? Взагалі-то в нас тут не ресторан…
– Але край славний рибою! Річковою, озерною, всякою!
– Чекай. Рибки хочеш?
– Вугра. Копченого. Візитка Шацьких озер, хіба ні?
– Саме так. Взагалі-то копченості не корисні, особливо молодим людям. Тільки ти ж не збираєшся їсти їх щодня.
ebooksa