Натомість Ольга ледве стримувалася. Вадим розумів уявність, вимушеність, картинність її спокою. Та все ж не зміг передбачити, як сильно прорве. Вона не пішла у свій номер. Дочекавшись, поки Чотар відімкне свій, налетіла, заштовхнула всередину, носаком причинила двері, силою тайфуну притиснула до стіни. Він дивувався, як удалося втримати ковіньку.
– Зрадник! Зрадник! – закричала, молотячи кулаками по його грудях.
Дозволивши жінці ще трохи побушувати, Вадим випустив палицю, перехопив кисті її рук обома своїми, сильно стиснув.
– Боляче!
– Знаю. Годі вже.
– Зрадник! Покидьок! Пусти!
– Поводься добре – тоді.
– Він ще диктувати буде!
– Буду!
Сам від себе не чекаючи такого, Чотар сильно відштовхнув Ольгу. Вона перелетіла через усю кімнату й, заточившись, дивом упала на ліжко, а не біля нього. Умить підскочила, збираючись напасти знову. Але Вадим виставив руку перед собою, потім підняв обидві на рівень плечей.
– Здаюся. До речі, давно час перейти на «ти», а то ми такі близькі, що…
– Не забивай мені баки, ти! – обурення нікуди не зникло, проте Ольга потроху заспокоювалася. – Зрадник, паскудний зрадник.
– Кого я зрадив?
– Мене. І Яну.
– По порядку, будь ласка.
– Тип, який напав на нас, знає, де Яна. Чітко дав це зрозуміти, я чула. Але замість спроби повернути мою доньку ти дозволив, аби вона лишалася в полоні до завтра!
Чотар зітхнув, сперся спиною об стіну.
– Ольго, на нас напав начальник тутешньої поліції. Він тут цар і Бог, нікого й нічого не боїться. Йому ніхто не може диктувати умови, – вона хотіла щось сказати, та він не дав, заговорив далі швидко, ніби боячись загубити думку: – Сьогодні склалося все, Ольго. Начальник та його посіпаки, явно з числа поліцейських, не лише прикривають контрабанду, а й самі нею займаються. Ми випадково надибали їхню перевалочну базу в глухому селі. Раніше, так само випадково, її виявили Яна з Женею. Навряд знали, що всередині доту. Але ми вже не припускаємо – знаємо напевне: у Піщаному контрабандисти мають очі й вуха. Ярмолюк не даремно бовкнув про ту прокляту дорогу. Думаю, вона, овіяна страшними казками, не раз допомагала йому замести сліди.
– Де Яна? Чому вони її тримають?
– Ти б хотіла, щоб її теж знайшли на проклятій дорозі? – Прикуси язика! Не каркай!
ebooksa