Коля Борков сів. Голова зборів сказав:
— Давай, Гудков, відповідай: заявляв ти?
Окайомова душила лють. Він боявся встати, йому здавалося, що коли він підведеться, то кинеться з кулаками на усіх цих ненависних йому людей. Насилу стримавшись, він повільно підвівся і з жахом зрозумі: він не знає, що треба говорити.
— Ну, давай, Гудков, — добродушно квапив голова.
— Не було цього! Борков бреше! — вигукнув Окайомов, підкоряючись першому поштовху думки: треба все заперечувати.
Обличчя Колі Боркова почервоніло, він скочив:
— Тут усі знають, що Борков ніколи не бреше.
— А якщо й було таке, Гудков, то чого відкараскуватися? — миролюбно докоряв головуючий. — Було, але більше не буде. Так і скажи.
Окайомов оглянув кімнату порожніми очима. Він знав, що йому робити, коли в Лондоні його притиснула до стіни англійська контррозвідка. У Кракові він зумів виплутатися із становища, яке здавалося безнадійним. А ось як тут повестися, він не знав, йшлося про три літри бензину, а він нічого не розумів, наче говорили на невідомій йому мові.
— Ти, Гудков, не бійся. Скажи чесно, — підтримав Окайомова голова зборів: — так, мовляв, і так — було, але тепер ти зрозумів, як треба працювати…
— Я тепер зрозумів… як треба працювати, — механічно повторив Окайомов і додав ще слова, які несподівано спливли з давніх часів: — Я визнаю свою помилку…
— Значить, Борков не бреше?.. — переможно крикнув Коля.
— Так, було… — Окайомов сів.
— Не можна ж так, товаришу Гудков! — знову вигукнув Коля Борков. — Ти наче з місяця впав…
Усі засміялися і, може, саме цей сміх і врятував Окайомова — люди вволю посміялися над «чоловіком, що впав з місяця», і більше про нього вже не хотіли думати.
— Як там, на місяці, бензин дурно дають? — підштовхнув Окайомова ліктем старий тесля.
— Дурно. — Окайомов посміхнувся.
У цей час уже виступала дівчина-прибиральниця. Поглядаючи смішливими очима на теслю, вона робила вигляд, що щиро дивується, звідки це стільки гвіздків береться у смітті, коли вона підмітає сцену? «За тиждень цілий кілограм намітаю!..»
Нарада закінчилася о четвертій годині. Коло виходу з театру Окайомов зіткнувся з Колега Борковим, який пропустив його повз себе, проводжаючи пильним косим поглядом. Окайомов зіщулився од цього погляду; йому здавалося, що Коля дивиться кудись убік, а бачить його — Окайомова.
Накрапав дощ. Окайомов перебіг через вулицю і ввійшов у кафе.
ebooksa