— Вчора ви втішили мене. Сьогодні я втішатиму вас. Є сильне слово — помста. І ми почнемо з цих вичепурених гиндиків. — Він кивнув на сусідній столик.
Заграв оркестр. Окайомов встав, підморгнув Аксенчукові і, підійшовши до сусіднього столика, запросив танцювати ту саму дівчину. Протягом усього танцю вони про щось жваво розмовляли. Наступний танець Окайомов знову танцював з нею. А потім дівчина пересіла за їхній стіл і попросила Аксенчука пробачити їй.
Вранці Аксенчук прокинувся вдома, знову не пам"ятаючи, як він опинився в своєму ліжку. Повернувши важку, мов свинцем налиту, голову, він побачив Окайомова, який сидів за столом і щось писав.
— Доброго ранку, колего, — сухо і майже сердито промовив Окайомов.
І Аксенчук відчув себе винним.
— Не вмію я пити, як ви, — сказав він.
— Наука не хитра, а головне — не обов"язкова. — Окайомов підвівся з-за стола і потягнувся: — Вставайте, нам треба поговорити…
Аксенчук одягався, поглядаючи на свого друга: сьогодні він був зовсім не такий, як під час першої зустрічі і вчора, його сьогоднішня суха діловитість чимось тривожила. Аксенчук швидко вдягнувся, і вони сіли за стіл.
— Я весь час думав про вас, Миколо Євгеновичу… — почав Окайомов. — Я дружбу уявляю собі як щось дійове, таке, що допомагає жити друзям. Застільна дружба — дим, не більше. Так ось… Ви, гадаю, розумієте, що означає для вас звільнення з такого інституту, як ваш, та ще з поганою характеристикою… (Аксенчук опустив голову). Я хочу влаштувати вас на роботу в наш інститут. Звичайно, наш інститут має не таке значення, як ваш, але мені здається, зараз вам не варто перебирати. Директор нашого інституту — мій приятель. Дайте мені ваші документи, і я одразу до нього поїду.
— Але ж сьогодні неділя, — нагадав Аксенчук.
— І добре. Із такою справою до директора треба приходити на дачу, а не в кабінет, де з ним і п"яти хвилин не дадуть спокійно поговорити.
— І ви думаєте, може щось вийти?
— Не знаю, але я за безнадійні справи ніколи не беруся.
Передаючи Окайомову документи, Аксенчук сказав:
— Ви можете сказати директорові, що Вольський обіцяв підтримати мене, якщо йому подзвонять.
— О, це дуже важливо… — задумливо промовив Окайомов. — Одним словом, план наших дій такий: зараз я їду до директора, а о десятій годині вечора ви чекаєте на мене там, де ми познайомились, у «Якорі».
Коля Борков усе-таки вирішив про випадок з шофером Гудковим написати в стінгазету. У понеділок він зайшов до завідуючого відділом кадрів театру, маючи на меті поговорити з ним про нового шофера.
Завідуючий відділом кадрів кудись поспішав:
— Звідкіля він узявся? — поквапно перепитав він, складаючи в папку папери. — Зголосився на об"яву, і все. А що?
— Дивний тип, слово честі.
ebooksa