— Негайно зайдіть до нас з особистою справою Гудкова. Негайно! — Потапов кинув трубку.
— Спокійніше, Потапов. Що там?
— Він, здається, знову зник… Він у місті! — Потапов попрямував до дверей.
— Заждіть, Потапов, — спокійно сказав полковник. — Він справді в місті. Зараз ми з вами подивимося цікаві фотографії. Пригадуєте, ви доповідали мені про співробітника, якого звільнили з інституту Вольського?
— Звичайно, пригадую — Аксенчук.
— Спостереження за цим Аксенчуком показало, що в неділю він пиячив з невідомим громадянином. Пиячили вони в «Гранд-готелі». Платив горілчаний брат звільненого. Після недільної пиятики цей тип з-під нагляду висковзнув. Випадковість: він на таксі одвіз п"яного Аксенчука додому, ночував у нього, а вранці знову взяв таксі і поїхав до центра міста. На перехресті таксі встигло проїхати перед трамваєм, а наша машина затрималась. Коли трамвай пройшов, таксі вже зникло, і наші його не знайшли.
До кабінету зайшов співробітник, несучи розгорнуту газету, на якій лежали ще мокрі фотографії.
Потапов подивився на першу фотографію.
— Це він! — шепнув він самими губами.
Так, за ресторанним столиком сидів Окайомов, тільки тепер він був з акуратною борідкою і одягнутий інакше.
— Не помиляєтесь? — Полковник пильно подивився на Потапова.
— Ні.
— З бородою?
— Він, товаришу полковник!
Полковник Астангов і Потапов дивилися один одному в вічі, даремно намагаючись приховати хвилювання.
— Ну, Потапов, що ми тепер зробимо?
— Треба його брати разом з Аксенчуком і якомога швидше! — миттю відповів Потапов.
Полковник довго мовчав, потім сказав:
— Ні, Потапов. У цій операції треба буде спертися на Аксенчука.
— Як на Аксенчука?
ebooksa