Мартинець пожвавлено заворушився на стільці.
— Єдиний вихід, — задоволено потер руки, — викликати карету з найближчої психіатрички. Цілком логічне завершення цього збіговиська, як ти вважаєш?
Рутковський справді вважав, що невеличкий скандал зовсім би не завадив. Але цікаво, як викрутиться з такого становища містер Мак?
Нарешті терпець містерові Маку урвався: справу зроблено, передачу підготовлено, гроші Засядькові заплачено, чого ж церемонитись?
Не звертаючи уваги на божевільні просторікування, наступник директора коротко оголосив, що прес-конференцію закінчено, й пішов не озираючись до свого кабінету. Слідом за ним підвелися всі.
Загрюкали сидіння відкидних крісел, голос Засядька зовсім потонув у гаморі юрби, що розходилася, а він усе що розмахував руками й намагався перекричати всіх, поки не лишився сам у порожньому залі. Ще й тоді стояв кілька хвилин, бурмочучи щось під ніс, потім знеможено опустився в крісло, поклав обличчя на схрещені руки й задрімав одразу, наче не виголошував щойно промову, не галасував, не бризкав слиною, заснув, і все.
Двоє з внутрішньої охорони ввічливо взяли його за лікті й повели до виходу.
— Фінал, гідний учасників, — констатував Мартинець. Обнявши Максима за стан, спитав: — Що збираєшся робити?
— Домовився із Стефою. Десь повечеряємо.
— Передзвони, нехай їде до мене. Спиртне є, купимо чогось попоїсти. Нащо тобі той ресторан?
Максимові й справді не хотілося їхати до ресторану: з радістю погодився на Іванову пропозицію.
На вулиці йшов мокрий сніг, Рутковський подивився у вікно, закутав шию шарфом і підняв комір пальта. У дверях уже одягнутий стовбичив Мартинець: нетерпеливився, він завжди кудись поспішав, мав натуру жваву і не міг спокійно посидіти на одному місці й кілька хвилин.
Рутковський замкнув шухляду письмового столу, взявся за капелюха і побачив, що з-за Іванового плеча визирає усміхнене обличчя Карплюка.
— Куди ви, панове? — запитав Карплюк так, наче вони мусили складати йому звіт за кожен свій крок.
— На кудикину гору, — не зовсім увічливо пояснив Мартинець. І додав категорично: — Не твоє собаче діло!
Карплюк не образився. Він взагалі ніколи ні на кого не ображався. Тільки несхвально похитав головою й зауважив:
— Я знаю, ти добра людина, Іване, і негарні слова кажеш просто так, не замислюючись.
Обличчя Мартинця раптом перекосилося од гніву, він погрозливо проказав:
— Чи можна запитати шановного пана, коли йому востаннє били пику?
— Тобі не розгнівити мене, — зовсім розплився в усмішці Карплюк, — і на доказ цього я піду з вами.
ebooksa