Гіркий дим. Міст

— Ні, — відмовився Максим, — повози по місту, хочеться поговорити без свідків.

Вони їздили нічними, залитими неоновим світлом мюнхенськими вулицями, і Максим розповідав про свої перші кроки на РС, Олег слухав уважно, не перебиваючи й не ставлячи запитань. Коли нарешті Максим замовк, Олег сказав:

— Давай!

— Що?

— Зліпок ключа.

— Ти дивись, треба ж так забалакатись…

— Буває, — погодився Олег, — так буває, коли довго не бачишся із своїми.

Максим подав коробку із зліпками. Олег заховав її обережно, наче була із скла.

— Рука в тебе легка! — сказав схвально.

— Випадок.

— Який же випадок? Розрахунок.

— Могло й не трапитися.

— Звичайно, могло. Але, коли з’явився перший шанс, ти його використав.

Нараз він весело засміявся.

— Ти чого? — запитав Максим.

— Ключ від головного сейфа, про це можна тільки мріяти!..

— Коли зробите?

— Ось що! — посерйознішав Олег. — Два місяці сиди й не рипайся. Тебе переводять на нову посаду й контролюватимуть кожен крок. Розумієш, приховані камери, і несподівані обшуки, запис розмов і вульгарне стеження. Ключ одержиш через два місяці.

— Так, — погодився Максим, — з собою носити його не можна, та й ховати десь теж небезпечно.

— Отож. Слухай, коли ти зможеш придбати автомобіль? — раптом запитав Олег.