— Ви хочете знати мою справжню думку? — запитав він.
— Звичайно, хочу. Ви розумний чоловік, і до ваших думок прислухаються всі.
— Так от, — відповів Рутковський вагомо, — я давно не чув такого змістовного виступу, як сьогодні.
— І ви не смієтеся?
— Який тут сміх! Якщо конференцію вів сам пан Мак, значить, їй надають значення, і всі сумніви недоречні.
— Я аніскілечки не сумніваюся…
— Так, мені добре відомі ваші погляди, і я за це вас глибоко поважаю.
— Приємно чути це з уст нашого молодого колеги. — Карплюк поворушив вухами від задоволення й признався: — Про вас кажуть усяке й не завжди гарне, але гадаю, то від заздрощів. Пан Сопеляк…
— Пан Сопеляк живе старим багажем.
— Якби не пані Валерія, його давно б звільнили. Так от, пан Сопеляк вважає, що ви надто радикально настроєні.
— Мої думки поділяє пан Роман.
— І я також.
— Завжди приємно мати однодумця, — зізнався Максим, однак не дуже щиро: цей довгошиїй птеродактиль не викликав нічого, крім огиди. На щастя, вже під’їжджали до дому Мартинця, правда, всю проїжджу частину перед будинком уже зайняли автомобілі, довелося припарковуватися за рогом.
Одразу під’їхали Іван з Гізелою. Карплюк, побачивши дівчину, застиг з нахиленою набік головою, немов прислухався до чогось, очі його заблищали, здавалося, він зараз облизуватиметься. Гізела була не дуже вродливою, та якоюсь визивною, і одягом, і манерою триматися підкреслювала це, не йшла, а демонструвала себе, як гарна манекенниця.
Помітивши, як застиг Карплюк, витріщившись на неї, Гізела зупинилася, виставивши вперед довгу ногу. Війнула повіками.
— Гізело, не спокушай дідуся, — сказав Мартинець єхидно.
Карплюк зиркнув на нього з ненавистю.
— Ви, пане Іване, ніколи не відзначалися тактовністю, — зауважив він люто.
— Так, мої манери завжди були погані, — зареготав Мартинець, — однак я не шкодую.
— Даремно.
ebooksa