— Далі, далі! — вигукнув хтось.
Ми з Петром перезирнулися. Петро сів на нижню полицю, знайшов під столом господарську сумку, витягнув звідти пістолет із глушником. Потім запалив спиртову таблетку на столі.
— Схоронися під полицю, — сказав він Галі.
Вона слухняно полізла вниз. А Петро дивився тепер мені в очі, наче очікував від мене якихось дій. Чекав, напевно, що я скажу Гулі теж заховатися під полицею.
Поміркувавши, я дістав свій пістолет і поклав його під підстилку праворуч від себе.
— Може, кави зварити? — несподівано пролунав голос Гулі.
Я повернувся. Вона дивилася на Петра.
— Ні, дякую, — сказав Петро і зітхнув.
Машина наблизилася до нашого вагона. Петро прибрав пістолет зі столу.
— Стій тут. Ось цей вагон! — пролунав хрипкий голос знадвору.
Ми чули, як авто зупинилося. Водій заглушив двигун.
Промінь ліхтарика несподівано ввірвався через порожню раму до нашого купе, і я здригнувся.
— Агов, хлопці, є хтось? — залетів до купе слідом за променем ліхтарика хрипкий голос, який щойно лунав.
Петро звівся, завмер, потім усе ж таки визирнув. Я теж висунув голову й одразу ж замружився, осліплений ліхтарем.
— Виходьте, — спокійно та привітно покликав нас хтось невидимий.
— Чого їм треба? — прошепотів Петро, коли ми вибиралися з купе до тамбура.
Я знизав плечима.
Ми зістрибнули з приварених залізних сходинок і опинилися під бортом вантажівки. Відразу до нас підійшов чолов’яга з ліхтарем.
— Відкочуйте ворота, — спокійно промовив він, і не було в його голосі ні погрози, ні особливої вимогливості. І розмовляв він російською чисто, без акценту. Це мене дещо заспокоїло, я ж приготувався до зустрічі з чеченцями.
— Перевірятимете? — обережно запитав Петро, підійшовши до середини вагона.
ebooksa