Коли шия затерпла, я озирнувся на Петра. Він стояв поруч, про щось замислившись і втупивши погляд у землю під ногами.
З вагона долинуло голосне шурхотіння брезенту.
— Від’їжджай! — крикнув хтось.
Клацнули дверцята кабіни, машина завелася, від’їхала на кілька метрів від вагона і знову зупинилася.
Чоловіки зачинили двері вагона. Головний підійшов до нас.
— У вас що є покурити? — запитав він натомлено.
— Є, «Прима», — Петро кивнув і зібрався був зробити крок до сходинок службового купе, але я схопив його рукою.
Він зупинився, а я одразу ж попрямував швидкими кроками до вагона. Зайшов у купе, понишпорив руками під столом, знайшов пакет, вміст якого викликав нещодавно у Петра напад реготу. Виніс його і вручив головному.
Той дістав дрібку «тютюну», понюхав. Обличчя його розтягнулося в усмішці.
— Дякую, хлопці! — сказав він. — Там у вас під брезентом очерет іще крутіший! Щасливо довезти! До зустрічі! — і, розвернувшись, головний пішов до вантажівки.
— Слухай, а де всі решта? — я повернувся до Петра, бо помітив, що ми залишилися самі.
Вантажівка заревіла мотором і поїхала, намацуючи фарами дорогу. Ще одна пара фар спалахнула неподалік від нас і рушила слідом за вантажівкою. Це була «Нива». Чи то вантажівка, чи то «Нива» просигналили, і буквально за кілька секунд вагони гримнули, рушивши. Ми заскочили до свого, зачинили зовнішні двері до тамбура. Зайшли до купе. На нижній полиці не було Гулі. Я злякано підняв голову і побачив її обличчя — вона лежала на верхній полиці.
Галя сиділа за столом. Щойно потяг почав набирати швидкість, вона підпалила спиртову таблетку і почала варити каву.
Петро набив свою люльку, припалив від синього спиртового полум’я і вийшов до тамбура.
Я попрямував за ним. Якийсь час ми мовчки стояли один навпроти одного у вузькому тамбурі.
Петро відчинив двері назовні. Голосніше залунав стукіт коліс. Ми обганяли поодинокі далекі та близькі вогники. А зверху світили зірки. Небо було порізане плавною чорною лінією. Поїзд повільно піднімався в гори.
Петро видихнув тютюновий дим, і його туманна хмаринка вилетіла у відчинені двері.
— Що ми веземо? — тихо, зі схиленою головою, запитав він.
— Наркотики, — так само тихо відповів я.
Петро важко зітхнув.
ebooksa