Пурпурові вітрила

— Хоча це неввічливо, — мовила дівчина, — але мене чомусь турбує, що я не все знаю. Не все ви розповіли нам про себе. Я вчора думала. Знаєте, є щось загадкове. Вірніше, ви сказали правду, але про одне промовчали. А що це таке — одне? З вами в морі щось трапилося. Чомусь мені вас шкода. Чому це?

— Ви про те, про що ми не договорили вчора?

— Саме так. Чи маю я право знати? Звісно, жодного. То ви і не відповідайте тоді.

— Дезі, — сказав я, довіряючись її наївній цікавості, виявити яку вона могла, звичайно, тільки через незмогу її приборкати, а також її проникливість, — ви не помилилися. Але я зараз в особливому стані, цілком особливому, такому, що не міг би сказати так одразу. Хіба що обіцяю вам не приховати нічого, що було на морі, і зроблю це в Гель-Г’ю.

— Вас що-небудь налякало? — спитала Дезі і, помовчавши, додала: — Не гнівайтесь на мене. На мене іноді находить, так що всі дивуються; я оце день і ніч думаю про вашу історію, і я не хочу, щоб у вас залишилася про мене пам’ять, як про цікаву дівчину.

Я був зворушений. Вона подала мені обидві руки, струснула мої і сказала:

— Ось і все. Чи добре було вам тут?

— А як ви гадаєте?

— Ніяк. Судно маленьке, досить брудне, і жодних веселощів. Годівля теж не така як слід. А чому ви сказали вчора про мереживну сукню і золоті туфлі?

— Щоб у вас стали круглі очі, — сміючись, відповів я їй. — Дезі, а є у вас батько, мати?

— Були, звичайно, як у кожної нормальної людини. Батька звали Річард Бенсон. Він пропав безвісти в Червоному морі. А моя мати смертельно захворіла років п’ять тому. Зате в мене хороший дядько; кислуватий, щоправда, але за мене піде у вогонь і воду. В нього немає більше сестрінок. А ви вірите, що була Фрезі Ґрант?

— А ви?

— Це мені подобається! Ви, ви, ви! — Вірите чи ні?! Я безумовно вірю і скажу чому.

— Я думаю, що це могло бути, — сказав я.

— Ні, ви знову жартуєте. Я вірю, тому що від цієї історії хочеться щось зробити. Наприклад, стукнути кулаком і сказати: «Так, людину не розуміють».

— Хто не розуміє?

— Всі. І вона сама не розуміє себе.

Розмова була перервана появою матроса, який прийшов по вогонь для люльки. «Скоро відпочинете», — сказав він мені і став копирсатись у вугіллі. Я вийшов, помітивши, як пильно дивилася на мене дівчина, коли я йшов. Що це було? Чому так цікавила її історія, одна половина якої лежала в тіні дня, а інша — у світлі ночі?

Перш ніж ми прибули в Гель-Г’ю, я сидів з матросами і дізнався від них, що ніхто з моїх рятівників раніше в цьому місті не бував. У долі малих суден типу «Нирка» трапляються одіссеї у тисячу, ба у дві і три тисячі миль — вихід у великий світ. Колишній капітан «Нирка» заарештований за влучну стрілянину в казино «Фортуна». Проктор був власником «Нирка» і половини шхуни «Хімена». Після арешту капітана він сам став за стерно «Нирка» і взяв фрахт в Гель-Г’ю, не переймаючись відстанню, бо хотів поправити свої грошові обставини.

Розділ XXI