Пурпурові вітрила

Це стосувалося великого катера, на кормі та носі якого майоріли прапори, а борт і тент були обвішані кольоровими ліхтариками.

— Агов, на катері! — Крикнув Больт так голосно, що веслярі і пані, які сиділи там веселою компанією, покинули гребти. — Наблизьтеся, якщо не важко, і поясніть, чому ви не можете спати!

Катер підійшов до «Нирка», на ньому кричали й давилися від реготу. Коли він підійшов, на палубі нашій стало геть ясно, ми добре бачили їх, вони — нас.

— Та це ж карнавал! — зауважив я, відповідаючи на вигук Дезі. — Вони в масках; ви бачите, що жінки в масках!

Справді, частина чоловіків являла собою театральне збіговисько індіанців, маркізів, блазнів; на жінках були шовкові й атласні костюми різних національностей. Їхні напівмаски, лукаві маленькі підборіддя і оголені руки несли веселий маскарадний страх.

На шлюпці стояв чоловік, одягнений у червоний камзол зі срібними ґудзиками і високий капелюх, прикрашений зеленим пером.

— Джентльмени! — сказав він, несамовито скрегочучи зубами і, показавши ніж, потрусив ним. — Як ви смієте з’явитися сюди, подібно до брудних сажотрусів чи сліпучих булочників? Швидше запалюйте все, що горить. Запаліть ваше судно! Що ви хочете від нас?

— Скажіть, — крикнула, сміючись і ніяковіючи, Дезі, — чому у вас так яскраво й весело? Що сталося?

— Діти, звідки ви? — сумно сказав п’яний товстун у білій халамиді з блакитними помпонами.

— Ми з Ріоля, — відказав Проктор. — Будьте ласкаві сказати що-небудь слушне.

— Вони справді нічого не знають! — закричала жінка в масці. — У нас карнавал, розумієте?! Справжній карнавал і всілякі можливі втіхи!

— Карнавал! — тихо й урочисто вимовила Дезі. — Хай Бог боронить і милує!

— Це карнавал, джентльмени, — повторив червоний камзол. Він був у екстазі. — Ніде немає, тільки у нас з нагоди сторіччя заснування міста. Зрозуміли? А дівчина нівроку. Давайте її сюди, вона заспіває і станцює. Бідолаха, як палають її оченята! А що, ви не вкрали її? Я бачу, що вона хоче покататися.

— Ні, ні! — закричала Дезі.

— Шкода, що нас роз’єднує вода, — сказав Тоббоган, я б показав вам нову красиву маску.

— Ви, що ж, не розумієте карнавальних жартів? — запитав п’яний товстун. — Це ж жарт!

— Я… я… розумію карнавальні жарти, — відповів Тоббоган нетвердо, трохи помовчавши, — але розумію ще, що чув такі речі без всякого карнавалу, чи як там воно називається.

— Від душі вас жаліємо! — закричали жінки. — То ви наглядайте за своїм душенятком!

— На пам’ять! — вигукнув червоний камзол. Він розмахнувся і серпантинна стрічка довгою спіраллю опустилася на руку Дезі, яка схопила її з захватом.

Вона повернулася, затиснувши в кулаку стрічку, і залилася сміхом.