— А кольори у вашому телевізорі теж, звичайно, вона поплутала? — скрикнула обурено дівчина.
— Цього вона зробити не могла, — заперечив я. — У мене чорно-білий телевізор.
— Ах, так! — вигукнула дівчина і, підбігши до телевізора, увімкнула його. — А це що?
На екрані зеленуваті ковбої під малиновими деревами збивали пострілами один з одного блакитні капелюхи.
— Цього я не розумію, — здивувався я.
— Ви все дуже добре розумієте, — залементувала вона, схлипуючи, — але ви смієтеся з мене! Що ж, я піду!
— Ви не зробите цього, — затримав я її. — Адже Баст-Зейдель просив, щоб я допоміг вам. Правда, я не знаю, як, — мабуть, через те, що мені хочеться обійняти і поцілувати вас.
— Так зробіть це, — сказала дівчина, — якщо вам не заважає те, що я — подруга директора електростанції і у вільний час складаю нісенітні віршики.
Я обняв її і, поцілувавши, запитав:
— Тепер краще?
— Трохи, — відповіла дівчина. — А звати мене Констанца.
— Це значить «постійна», — зауважив я, — а тому я зараз замкну двері, відключу дзвінок і увіпхну телефон у холодильник. Згода?
— Хіба я можу перечити, — зітхнула Констанца. — Адже я хочу одужати.
Наступного ранку Констанца приготувала сніданок і пішла на роботу, а я надрукував дві строфи пісні. Раптом хтось щосили загрюкав у двері. Я відчинив і побачив директора електростанції.
— Цього я від вас ніяк не сподівався! — загорлав він і, вскочивши до кімнати, упав у крісло для відвідувачів. — Ніяк!
— Наскільки я розумію, мова йде про вашу подругу? — запитав я ввічливо. — Чи не бажаєте випити?
— Подругу? — вигукнув він, відсапуючись, — Ви її знаєте? Звичайно, мова не про неї, а про п’ятсот тисяч кіловаті.
— Он як, — сказав я і замовк.
— Мій комп’ютер показує, що ви їх учора витратили, — шаленів директор, — точно — п’ятсот тисяч один ват і дев’ять десятих! Ви хотіли дати мені випити?
— Будь ласка, — сказав я і налив йому коньяку, що його він приніс напередодні, — у мене вчора були ввімкнуті тільки світло, холодильник і телевізор, Може, ваш комп’ютер хибить?
ebooksa