Цілу ніч жінки слухали стогін Ліа й спостерігали за тим, як рветься на світ нове життя. Дитина народилася вранці, коли чоловіки вже пішли на роботу; ще не розвиднілось, а вони вже копали землю. Збуй-Вік відпустила з ними Діву, та понесла в речовому мішку їжу: шарке, борошно, рападуру, гроно бананів. Агналдо виставили силоміць.
— Батько, — заявила Збуй-Вік, — тільки плутається під ногами.
Під час чергових переймів, таких сильних, що Ліа аж захлинулася криком, Збуй-Вік одразу помітила появу маленької голівки, вкритої чорним пушком.
— Розроджується, — шепнула вона.
— Далі не йде. Ой лишенько! — Наполохана Дінора заламала руки.
— Ану цить! — шикнула Ванже.
Добре, що кума випровадила Діву та Агналдо на оранку. Ото було б лементу!
Присівши навпочіпки перед Ліа, Збуй-Вік обережно взяла в долоні слабеньку голівку й спритно витягла на вранішнє світло. Ще одне зусилля, і з’явилося закривавлене тільце.
Багрового кольору немовля не кричало: яке ж воно народилося — мертве чи живе? Піднявши його вгору, Збуй-Вік одразу помітила, що круг шиї обмоталася пуповина, загрожуючи його задавити. Таке вона бачила вже не раз і. тому знала, як діяти. Вона швидко розмотала пуповину, звільняючи від неї немовля.
Ванже, не розгубившись, подала їй уривок шнура, Збуй-Вік одміряла на чотири пальці в довжину й перев’язала пуповину. Не чекаючи, поки подадуть ножиці, — з цими задушеними дітьми жарти погані, — вона зубами перекусила пуповину й зав’язала її вузлом.
Цю грудочку закривавленої плоті поклали у ванночку й плескали долонями по задку, поки не розлігся плач — що він живий, новонароджений підтверджував криком.
— Оце тобі нагорода за муки, кумо, — сказала Збуй-Вік, узявши немовля на руки, щоб показати матері. — Моцак!
Так скінчилися пологи, перші пологи в Збуй-Вік. Хто справді розроджувався, вона чи Ліа, — це ще як сказати. Мати й бабуся блідо всміхалися, мовби не вірячи такій радості. Дінора нарешті отямилася й полетіла до орачів з новиною: хлопчик!
Ванже розбавляла воду в мисці, щоб скупати небожа.
— Бачила я всяких повитух, але жодній не зрівнятися з тобою, з твоїми чудодійними руками. Благодатні в тебе руки, кумо Жасинто.
Чудодійні, благодатні руки. Розгублена, боячись розплакатись, Збуй-Вік кинулася в сусідню кімнату. Плечі її стрясали ридання, по обличчю котилися сльози. Якби хто у Великій Пастці сказав, що бачив її заплакану, його вважали б за великого брехуна.
Перше какао з фазенди Винозоре перевезли цього сезону на віслюках маленького обозу. Куди численніших обозів вимагав перший врожай, зібраний на нових плантаціях полковника Боавентури Андраде. Наприкінці земельної війни фазенда Аталая збільшилась удвічі, а її продукція подвоїлась, якщо не потроїлась.
Управитель полковникових маєтків, Натаріо, домігся, щоб урожай одночасно збирали і на подарованій йому ділянці, і на безкраїх просторах, записаних по праву переможця на його кума й хазяїна.
Винозоре — це крапля в безмежному морі Аталаї. Навіть маєтки полковника Енріке Баррето — а його ж називали какаовим королем, — поступалися їй розмірами й не давали такого врожаю, хоча там мали дипломованого агронома і в перерві між сафрами дерева підстригали двоє садівників. Лісоруби й пеони на роботі в Аталаї не били байдиків, у капітана Натаріо да Фонсеки це річ неприпустима. Зате плату вони діставали справно, і при суботніх розрахунках їх не дурили.
В історії Аталаї була спроба обібрати лісорубів і пеонів, але вона ні разу не повторилась. Кілька одчайдухів поденників поскаржились Натаріо на Перивалдо, який видавав їм платню, був там за касира. Він став недоплачувати все більше, привласнюючи гроші собі. Переконавшись, що це правда, управитель його прогнав. Проте далеко йому зайти не вдалося. Щойно він переступив межі Аталаї, як попав грифам на обід: його звалив один-єдиний постріл.
ebooksa