— Помічник мені не потрібен, я й сам упораюсь. Та коли вже Зезинья просить…
Поцікавився, що хлопець уміє. Читає, пише, знає чотири арифметичні дії і з радістю візьметься за будь-яку роботу. Гірше, ніж від зорі до зорі рубати тростину, бути не може.
— Що ж, побачимо. Поклади свої пожитки в підсобку, постели ряденце — буде тобі ліжко — і до роботи. Про платню домовимось потім: вона залежатиме від тебе самого. Яка робота — такий і заробіток.
Врешті таки не втерпів і запитав про те, що його найдужче цікавило:
— А як там Зезинья?
Так собі, відповів небіж. Займатися своїм ремеслом у Бутіа чи в Лагарто не захотіла, а оселилася в Аракажу, там їй спорудив будиночок доктор Панфіло Фрейре; він дипломований медик, але покинув медицину й виробляє неочищений цукор та рафінад на плантації Фуніл, а ще жене кашасу й робить рападуру; цьому товстосумові вже за сімдесят. Напевно, в неї був ще якийсь багатий коханець. Розпитувати Фадул не став: і так ясно, що жагуча Зезинья не вдовольниться отим старим луб’ям.
Викопати за домом колодязь Фадулові порадила Зезинья Пальма після щасливої і заразом сумної події — її приїзду до Великої Пастки. Вона виконала-таки свою обіцянку, завдавши йому кривавої рани. — «Якось, коли найменше чекатимеш, я до тебе нагряну», — запевняла вона в пансіоні Шанду, в Ітабуні. Турок не вірив: після дощику в четвер. Та ось у Лагарто помер Зезиньїн батько — чи то від лихоманки, чи то від кашаси, яка різниця?
Родичі в Лагарто, старе й мале, залишившись без годувальника, у відчаї благали її приїхати. Грошей, які вона переказувала їм наприкінці кожного місяця, тепер не вистачало. Перед відплиттям вона приїхала попрощатися — добиралася сюди верхи на віслюку з обозом Зе Раймундо. Вона не попередила його про свій приїзд. Фадул порався в армаземі, коли погонич раптом загукав:
— Сеу Фаду! Сеу Фаду! Подивіться, якого я привіз вам гостинця!
Весела й збуджена, Зезинья повисла в нього на шиї.
Потім сказала про батькову смерть і залилася гіркими слізьми. Не пощастило в житті цьому добрязі! Поки був здоровий, обробляв землю в орендарів, а тоді підчепив малярію і почав топити горе в кашасі. Родичі поденничали по чужих плантаціях, чоловіки рубали цукрову тростину. Якби не Зезинья, сконали б з голоду. Бо тільки Зезинья вибилася в люди, жила заможно, хвалити Бога, її заступника на небесах. Торгувала собою в Ітабуні.
Пора для прийому гостей не найкраща: один за одним прибували обози, до «форту» сходилися погоничі зі своїми підручними — підкріпитися, щось купити, прибігали повії — підчепити клієнта, вихилити чарчину кашаси. Зезинья віднесла до світлички свій шкіряний баул і стала за прилавок. Торгівля спиртним пішла жвавіше — всі хотіли цокнутися з нею і з турком, бо хто ж не знав про їхній давній і міцний зв’язок?
Згодом обоє пішли до річки. Фадул прихопив відро — сьогодні в домі потрібно багато води: Зезинью, що боялася підчепити погану хворобу, опанувала манія чистоти. Непроглядну пітьму розсіювало полум’я багаття, розкладеного на вигоні, блимання каганців у хатах, мерехтіння зірок, що де-не-де висипали на небі. Коханці йшли, узявшись за руки, наче Зезинья — дівчина, що потай від батьків прибігла на побачення.
— Чому б тобі не викопати колодязя, щоб мати воду в домі?
— Завелика морока.
— Хіба не морока ходити по воду, як оце ти? Де ж таке бачено?
Він набрав води й хотів вертатися, щоб швидше стиснути її в обіймах.
— Ходімо.
— Постривай.
Вона потягла його за руку, і вони посідали на березі, біля Дівочого Біде, опустивши ноги в потік і дослухаючись до жаб’ячого кумкання. Зезинья поклала голову на широке турчинове плече, засунула під сорочку руку й стала пестити його волохаті груди.
ebooksa